Швидкоплинь

Схилилася калинонька,
Дивлячись у воду,
Журилася дівчинонька
Та на свою вроду:
- Скажи мені, водо синя,
Калинонько красна,
Чому личко не хороше,
Мов зірочка ясна?
Чому очі не карії,
А уста – не квіти?
Чому врода не зоріє,
Як троянда літом?...
Водиченька блискотіла,
Грала-вигравала,
Слухаючи, як дівчина
Журбу виливала.
-Ох, дівчино, дівчинонько,
Зеленії очі,
Ти ще, мабуть, не бачила
Всю красу дівочу…
Нащо тобі, чорнокоса,
Дивовижна врода?
Поглянь лишень на калину
Та у синю воду.
Краса, яку ти так хочеш,-
Не вічно живуча.-
Пройдуть роки: дні і ночі,
Все скороминуще…
Кущ калини в весну ранню
В білий цвіт вбереться,
У водицю синю гляне;
Прийде час й минеться
Теє його квітування
Й, наче намистини,
Прикрасять ягідоньки
Рясно кущ калини.
А вітерець побавиться
Пелюсточок цвітом,
Лист зелений полоскоче
Та й гайне по світу…
Нащо тобі, чорноброва,
Ті карії очі?
Непогані і зелені, серденько дівоче.
Не лиш врода прикрашає
Життя дівчиноньки,
Мов червоні ягідоньки –
Кущик калиноньки.
Якщо серед життя поля
Розцвіте привітно
Квітка душі дівочої,
Як волошка літом,
Якщо добреє серденько –
Чистеє, мов води,
То скажи-но дівчинонько,
Чи це ж бо не врода?
Не журися за промінням
Зорі, чорнокоса,
Не клади тугу на серце,
Мов сонечко – роси.
Усміхнися до травиці
І у небо синє.
Поглянь, серце, на калину:
Не все швидкоплинне…
1990 р.