Укрилася білим цвітінням
земля
й рожевим туманом… Промінням
ясна…
Натруджені руки тримаю
в своїх,
І серця вуста припадають
до них.
Єство поринає в дитинства
казки,
Стікає тепло материнства
з руки.
Єдина на світі зігріє
вона,
Моєю печаллю хворіє
сумна.
Частину себе цьому світу
дала,
Шляхами солодкого літа
вела.
І наше життя – це повільний
пролог.
Два серця, душа тільки спільна,
на двох.
Мати
© Copyright: Марина Шевкопляс, 2009
Свидетельство о публикации №109080607216
Свидетельство о публикации №109080607216
Рецензии