Дв ст сорок сходинок

Нещодавно знайшла одну таємницю,
Сходинки до неба, у Лаврі магічній,
Там є пречудова, дзвіниця, найвища.
Вражає краса її старовинна.

Коли я була аж там в вишині,
Себе почувала я птахом з крильми,
Так легко і добре енергія сильна –
Ішла десь із неба, від Бога – це диво…

Там можна відчути шалений потік,
Там сили з’явились, якісь неземні,
Мене охопило натхнення в душі,
І так захотілось -  добра і краси.

Енергія неба, а може Дніпра,
Не можу напевно це передать,
Можливо хмаринок, чи вітру, їх Бога,
А може від купола там золотого.

І вразила сильно, не тільки природа,
А ще чарівний, дивний той спокій.
Можливо і стіни дзвіниці ті древні,
Яким прихилялись ще предки далекі.

Тепер розумію, чому в давнину,
Долали той шлях за мрію таку,
Відчути лиш спокій, аж там в вишині,
Відчути енергію Бога в душі.

Та шкода мені лише одного,
Не всі відчувають енергію в цьому
Бо є так багато людей без емоцій,
Чи просто без віри, віри у Бога.