Iсторiя душi

Подивіться на зоряне небо!
Там побачите зірку, що падає!
Це душа опустилась в народжену себе
І тепер першим криком всіх радує.
Всі навколо від радості скачуть
І вітають народжене тіло,
А душа у тісному заточенні плаче
І все рветься на волю щосили.
Намагається людям сказати:
«Відпустіть! Ну за що я в цій пастці?»
Та у тіла виходить лише гелготати –
Всі навколо сміються від щастя.
Час біжить молоком кип’яченим.
Ну погляньте! Хіба ж не прекрасно?
Наше тіло радіє, воно – наречена!
А душа…А душа все нещасна!
Та давайте подивимось далі!
Раде тіло, що має двох дочок,
Та за чорною тінню земної вуалі
Бачим душу, забиту в куточок.
І боротися сили немає,
І не хоче просити прощення,
Вона просто сидить і терпляче чекає
Всемогутнього благословення.
І почути її все ж зуміло
Всеосяжне небесне створіння.
Полетіло у прірву ненависне тіло,
Закінчились душевні мучіння.
Всі навкруг почорніли від горя,
Плачуть діти, покинуті тілом.
А щаслива душа там, де місяць і зорі.
І немає до того їй діла.
…Подивіться на зоряне небо!
Знов побачите зірку, що падає!
Це душа опустилась в народжену себе,
І тепер її небо не згадує...