Фiалкова лагуна небокраю...
Бринить печалі слід, зникає мить..
І я з тобою знову день стрічаю
Та віддаю розлуку у блакить.
Нехай летить вона нестерпним болем,
Луна у пелюсткових берегах
Розгубленої долі... Мимоволі
Твій поцілунок тане на вустах.
Я так скучала... І зітхала тихо...
Та дочекалась щастя! Обніма
Шаленим сяйвом плечі, а не лихо...
І на душі так тепло від гармат
Та пламені благаючого серця!
Тепер не відпущу фортуни слід!
В моїх очах не сльози, а озерця.
Дві долі як одна в безмежжі літ.
Свидетельство о публикации №109072100774