Як повінь порою весняною,
Змиває усе на шляху,
А потім враз, стане слухняною,
Вливаючись в тиху ріку,
Як вихор, тайфун неприборканий,
Зриває з помешкань дахи,
Руйнує красу недоторкану,
Виломує в лісі верхи.
А потім зникає невпійманий,
Неначе його й не було.
Так туга і відчай незміряний,
Зринають із серця мого.
Не знаю, не бачу, не відчуваю,
Куди і навіщо іду.
В майбутнє дивлюсь із надією,
Бо доки надіюсь - живу.
Dum Spiro Spero
© Copyright: Надежда Молодая, 2009
Свидетельство о публикации №109071803834
Свидетельство о публикации №109071803834
Рецензии