Творча криза

Щось якась творча криза завітала до мене в гості,
каже: «Не пиши!»
Ноги вилизує, так благає, аж сльози з очей,
ніжно в обійми свої натхнення моє стискає...
Шепче: «Не пиши!»
В’їдається в моє нутро, ходе за мною,
не відстає,
спати не дає вночі, тихо, майже не чутно,
благає: «Не пиши!»
Злісно зубами серце і душу мою стискає,
на шматки кігтями гострими розриває,
в погляді наказ має,
з криком: «Не пиши!»
«Не пиши!»
*****************
Такий біль в її очах,
таке спотворене бажання,
взяти і зім’яти, скомкати,
наче листя восени зпалити,
а потім – за горло, і, без жалю,
десь в глибині втопити,
чи просто заставить пити,
з тостом: «Не пиши!»
Шепче: «Не пиши!»
Плаче: «Не пиши!»
Душу рве, серце виймає,
об кістки мої свої зуби ламає,
тінью переслідує,
в дзеркалі в очі мої заглядає...
«Не пиши!»
 *****************
«Хіба так важко, взяти і забути,
не писати, не творити,
наче й не було нічого,
наче уві сні прийшло все це до нього?», -
думала собі творча криза.
Така смердюча, як та криса,
розчавити і далі писати,
знову до рифми натхнення мати,
викинути всі ті адресати,
де написано на звороті,
гарними літерами, ніби в блокноті: «Не пиши!»


иллюстрация Grzegorz Domaradzki