У вранiшню весну...
Прозорi, нiби скло, блискучi, як iнкрустованi алмази, чудовi, та приемнi до перегляду.
Минаючи, залишають незабутнi вiдчуття. Минають. Iнодi навiюють iз форм свiдомостi приемнi загадки чи постатi, блискучi за змiстом подii.
Безкраi, одвiчно-яскравi лагiднi веснянi сни...
Котрi минають. Проходять. Помирають пiд час осiнньоi душевноi лихоманки. Массово зникають iз свiдомостi, пам`ятi, думок. Iх винищуе, вбивае груба реальнiсть, постать якоi з`вляеться раптово.
Свидетельство о публикации №109070304168