Кто начинает про время и смерть...

***


Кто начинает про время и смерть,
тому не найти концов.
Пьяницы, лузеры, я и теперь
каждого помню лицо.

Голос ломал никотиновый спазм …
Пленку к началу крутни –
кто там  еще помнит сейчас
те сумасшедшие дни?

Утром, как нефть, разгорался восток,
и в полутемных дворах
ветер трепал твой арабский платок
словно разодраный   флаг.

Сквозь  золотистый туман вы прошли,
путь выбирая на слух,
юные нищие короли
явок,борделей, пивнух.

И ваша жизнь не имела конца,
спутав концы, как роман.
И проституток стучали сердца,
разогревая туман.

Только обиды каждый запас,
пряча в своих вещах.
Время – лишь то,  что всякий из вас
смог уместить в глазах.

Смерть – она точно, как вы, торчок,
тише,  трусливей  зайчих.
Чувствуешь -  каждый ее  грешок
страхов боится ночных.

Ты говоришь ей – сестра, давай,
держись за меня, сестра.
Я  все запомнил,  даже пускай
это все и мура:

черный твой бит, утренний жар,
каждый  геройский бодун.
Я лишь последний хромой коммунар
твоих алкогольных коммун,

тот, кто тебя выносил на себе
из тьмы коммунальных квартир.
Ну-ка попробуй продай теперь
свой монопольный спирт.

Ну-ка попробуй опять собери
веселые наши войска.
Сделай, чтоб стала в узорах зари
неба  награда  близка.

В свой  колоти   полковой барабан,
пугай  неуклюжих ворон,
пусть же  в густой  непроглядный туман
влетают   они  без препон.

Пусть солнце сорвется, радость моя,
и упадет с высоты.
Сначала  держать его  буду я,
а после держать будешь ты.


с украинского перевел А.Пустогаров

(из книги "Эфиопия", 2009)

 

***

Той, хто говорить про смерть і час,
говорить усе навпаки.
Я знав в обличчя кожного з вас,
лузери і пияки.
 
Я чув який нікотиновий щем
ваші ламав голоси.
Хто пригадає сьогодні ще
ті химерні часи.
 
Коли, наче нафта, горіли зірки
і прохідні двори,
і вітер, ніби арабські хустки,
розмотував прапори.
 
Коли ви йшли в золотій імлі,
в сутіні хідників –
юні обірвані королі
борделів і пивняків.
 
І ваше життя не мало кінця,
плутане, як роман,
і проституток гарячі серця
розігрівали туман.
 
Я знав, що нічого, окрім образ
не знайдеш у ваших речах.
Час – це лиш те, що кожен із вас
вмістив у своїх очах.
 
Смерть – це такий як і ви торчок,
у неї свої гріхи,
і заяче серце її щокрок
стискають нічні страхи.
 
Ти їй говориш: сестро, давай,
тримайся, сестро, мене.
Я пам’ятаю усе, нехай
це і не головне:
 
твій чорний біт, вранішній жар,
твій героїчний бодун.
Я тільки останній стійкий комунар
твоїх алкогольних комун,
 
я той, хто не раз виносив тебе
з пітьми комунальних квартир.
Спробуй продати комусь тепер
свій монопольний спирт.
 
Спробуй до купи тепер збери
наші веселі війська,
хай знову засвічується згори
неба оздоба близька.
 
Бий у свій полковий барабан,
розлякуй важких ворон,
нехай залітають в густий туман,
не маючи перепон.
 
Хай сонце обірветься, радість моя,
і упаде з висоти.
Спершу його триматиму я,
а потім триматимеш ти.