Геть подамся світами широкими,
Лиш зозулею десь закую,
Тільки що би словами жорстокими,
Більш не ранив ти душу мою.
Хай пропаде усе воно пропадом,
Те що було і чого нема,
Я посиплю голівоньку попелом,
Засумую заплачу сама.
Бо така мені доля судилася,
І написано так на роду
Щоби щасття моє загубилося
По житті я без нього іду.
Все життя мені мов би наснилося,
Відшуміло немов листопад,
Як же довго я тут забарилася,
Повертайтеся коні назад.
Повернуся зозулею з вирію,
Закую, засумую, й тоді,
Пригадай, що була я надією,
І любов дарувала тобі.
Сум
© Copyright: Надежда Молодая, 2009
Свидетельство о публикации №109063004434
Свидетельство о публикации №109063004434
Рецензии