По гриби ходила

(За мотивами української народної пісні)

Ой, дівчИна по гриби ходила,
В зеленому гаю заблудила.

Бачить - зелененький дуб правічний,
А то чоловік стояв комічний.

Довга борода, як в неї коси -
Наші ж козаки лиш вуса носять...

Попри те, дівчИна лоханулась -
І до незнайомця так звернулась:

"Ой, козаче, козаче-гультяю,
Вивідь мене з зеленого гаю!

Вивідь мене з зеленого гаю
Та й доведи до самого краю!"

"Не вопрос! Идём!" - сказав мужчина
І крізь хащі враз повів дівчИну.

Йдуть годину, другу, п'яту й довше...
Звідкись чути завивання вовче...

Вже в гаю безкрайому стемніло...
В дівки ноги сильно заболіли...

"Ой, козаче, козаче-гультяю,
А коли ж ми вийдем з цього гаю?

А коли ж ми вийдем з цього гаю
Та й дійдемо до самого краю?"

"Дура! Погляди на эту рожу:
Разве я на козака похожий?

Ляхов я не бью - вожу лесами..."
"Хто ж ти, хто такий?" - "Иван СУСАНИН!"

Смішно? Але ж то нечиста сила
Лісом бідну дівчину водила.

Схаменулась, почала хреститись,
Пресвятій Заступниці молитись.

Щезла вмить мара та бородата,
Бо ж за нечисть дужча Божа Мати.

Та чи дівку з гаю Пресвятая
Вивела - того вже я не знаю.

Може, вовча зграя необачну
Перестріла - і поїла смачно...

У народній пісні, кожен знає,
Толком хепі-енду теж немає:

"Якби дівка доріжки не знала,
То б козака гультяєм не звала.

А сказала б: "Козаче-соколю,
Вивідь мене з зеленого бору!

Вивідь мене з зеленого бору
Та й доведи до самого двору!"

Та чи врешті вивів дівку з бору,
Чи задер спідницю й там "попорав",

Ще й по пиці за "гультяя" тріснув -
Без фіналу абсолютно пісня!

А Некрот підступний у фіналі
Обійтись не схоче без моралі.

Мадмазелі, фройліни і міси!
Поодинці не ходіть до лісу!