Обелiск

Височіє на дніпрових схилах
У смарагдах київських садів,
Поміж храмів Божих злотокрилих
Обеліск величний і простий.
Мов стріла, націлена у небо
З чиїхось вправних і міцних долонь,
Мов в майбутнє пущена ракета,
З-під якої вічний б’є вогонь!
Пам’ятник загиблим за свободу
Рідної моєї сторони,
Данина пошана і скорботи
Всім неповернувшимся з війни...
Височіє на дніпрових схилах
Обеліск величний і простий.
Уклонімось, люди, цій могилі,
Тим, хто нас собою захистив:
Юнаку, що в руки взяв гранату
І рвонувся під ворожий танк,
Аби рідний Київ не віддати
Лютому фашистові „за так”,
Дівчині, за боротьбу підпільну
Страченій у Бабинім Яру,
Хлопчакам, змінившим форму шкільну
На солдатську й плившим по Дніпру
Брати Київ під вогненним градом
Куль фашистських в крижаній воді;
Уклонімось кожному солдату,
Що поліг в смертельній боротьбі,
Аби тут у вільній волі жити
Діти, внуки й правнуки могли,
Вчитись, будувати, хліб ростити
На квітучій київській землі!
Уклонімось, люди, низько, земно,
Бо ціною власного життя
Ці солдати у роки буремні
Захистили наше майбуття!
Невідомі імена й обличчя,
Та безсмертний подвиг їх, святий...
Пам’ять наша втілена у вічність –
В обеліск величний і простий...