Бабин Яр

Окупували Київ наш фашисти -
Орда безжальних нелюдів катів.
Спаплюжене стікало кров’ю місто
Від розстрілів його дочок й синів.
Розстрілювали за не скору владі
Людей, що вийшли з дому уночі.
Розстрілювали люто, як за зраду,
Тих, хто не здав для фюрера харчі!
За будь які анти німецькі дії,
За партизанські, звісно, й поготів,
Розстрілювали навіть за надію,
Що звільнять Київ „наші” від катів.
Але найбільше стратили євреїв,
Бо їх розстрілювали просто за буття:
За те, що народився й ріс євреєм,
За те, що в серці жевріє життя!
Ні стон, ні плач, ні навіть крик малечі
Безжалісних катів не зупиняли:
Сказали взяти найцінніші речі,
Та із будинків вийти наказали!
Лук’янівкою їх вели поволі;
Немов би вивезти кудись в чужі краї...
Схилялися каштани і тополі
В німій жалобі рідної землі.
Ось привели до Бабиного Яру.
Всім наказали зняти одяг і взуття...
І розстріляли...

Падали у яму людські тіла,
Як мотлох, мов сміття...
Як діточки малесенькі кричали!
Як пощадити їх благали матері!
А в відповідь лиш постріли лунали,
Аж боги іздригалися вгорі...
Поранених скидали на убитих,
Землею засипали ще живих...
Ні сльози, ні прокльони, ні молитви
Були не в змозі захистити тих
Нещасних від безжалісної долі,
Що сунула на них за кроком крок,
Від нелюдів в страшній людській подобі,
Спокійно натискавших на курок!

Де взять слова? Ні, слів таких немає,
Щоб висловить всю ненависть, весь біль!...
В мовчанні мертвому ми голови схиляєм
На цій жахливішій з усіх людських могил...