Листя вітер розгортає,
Розлучає без жалю.
Землю ніжно укриває,
Ніби матінку свою.
Їй розчісує волосся,
Що пожовклая трава.
Спочивать лягати просить,
Стала мати вже стара.
Плачить малими дощами,
Листопадом у лісах.
Прозябає геть, ночами.
Бачить сніг, у своїх снах.
Грізно виє вітер в хмарах,
Розганяє, ніби жаль.
Блискавка, немов би спалах,
Без жалю спалить печаль.
Вщухло. Сонце виглядає,
Сльози витира в пару.
В небі райдуга засяє,
Прожене поки біду...
Сумно! Туги не знести...
Та написана вже доля...
Не завжди з нами батьки,
Не минути цього горя...
05.08.02.Надія.
Сумно!
© Copyright: Надежда Никитчук, 2009
Свидетельство о публикации №109062803215
Свидетельство о публикации №109062803215
Рецензии