Нема в житті страшнішого за смерть,
Коли вона з’являється нізвідки.
Коли вона пройняла землі твердь,
Коли вона у кожній жилці квітки.
Та смерть підступна – з’явиться як тінь,
Та смерть страшна, її не обдурити,
А після ночі знов настане день…
Але чи буде задля чого жити!?
І так було…І час не повернуть!
І вже природа загоїла рани.
Минули роки, а підступна ртуть
Ще довго буде ставити капкани.
Минули роки, швидко час летить!
Але у душах не зникають смутки.
У душах тих, хто пам’ятає мить,
Коли на нуль звернули всі здобутки.
Коли той «мирний атом», що колись
Проривом став у науковій думці,
Розбивши клітку золоту жар-птиць
Злетів у небо на четвертім блоці.
Ніхто не знав, що може спричинить
Та вільна птаха, що лишила клітку.
Тепер ми знаємо, і в пам’яті століть
Залишимо ту чорну полин-квітку.
Чорнобиль
© Copyright: Олег Десятириков, 2009
Свидетельство о публикации №109061806339
Свидетельство о публикации №109061806339
Рецензии