Срібні роси вмили моє волосся,
Кличе срібний дзвін до себе,
Я забуваюсь, відпускаю золотаву осінь,
Повертаю на північ і падаю у срібне небо...
Легко відпустити, що не мав,
Просто забуваю, що не треба,
Відпускаю свідомість вище хмар,
Злітаю і падаю у срібне небо.
Серце моє належить не тобі!
Розчинаяю свою душу в срібному небі...
Дощ зі сріблом світла стіка з долонь
В ріки, що зривають греблі
Й несуть мене горіти в білий той вогонь,
Що з нього іскрами сиплюсь і падаю у срібне небо...
Серце моє належить не тобі!
Розчинаяю свою душу в срібному небі...
Падаю у срібне небо...
Срiбна
© Copyright: Ника Аремих, 2009
Свидетельство о публикации №109061601816
Свидетельство о публикации №109061601816
Рецензии