Лист сповидь

Я Тобі вдячна!  Пишу Тобі щаслива, бо вдячна! Знаєш наша зустріч була не випадковою, і не подарунком долі – це була неминучість… Ми познайомились з Тобою, коли я була розбита і подавлена, здавалось, що ніщо не принесе вже радості, дні проминали одноманітно і сіро, я не узнавала себе... Зустріч із Тобою виявився ковтком свіжого повітря в цьому тусклому для мене світі! Навіть не усвідомила спочатку, що не знаю тебе, здавалось, що ми знайомі вічність, здавалось, що навіть із схилу з Тобою стрибну не відчуваючи ніякого страху і невизначеності. Я дякую Тобі, що дав мені можливість пожити у казці, у тій казці де я була центром Всесвіту, де я відчула себе маленькою дівчинкою, такою захищеною і такою бажаною, такою рідною і впевненою, такою необхідною..! Я дякую Тобі, що Ти був в моєму житті, що Ти дав мені відчути почуття потрібності і впевненості, впевненості у собі, у світі, у людях…. Ти дав мені цю казку ненадовго - на мить, але дав, забравши взамін душу... Ти дав мені цю казку і одразу забрав, забрав як іграшку   у щасливої невинної дитини, напевно бажаючи піднести їй урок, що світ непередбачуваний, неможливий без втрат, але не знав, що дитина це вже знає, відчувала не раз і надіялась, що цього разу так не буде! Не знав, що ця казка уже стала частиною моєї душі, і забрати цю казку, не розірвавши душу, уже не можливо! Ти не знав, що сам став казкою мого життя, такого самотнього і такого невпевненого, такого крихкого і беззахисного, такого бажаючого щастя і кохання… Ми часто здаємось сильними, або такими, що не розуміємо, що відбувається навколо нас, не хочемо подавати вигляд, що все вже скінчено… Та насправді у кожного із нас в душі знаходиться маленька дівчинка чи маленький хлопчик, які потребують ласки і турботи, щирості і правди, надії і сподівання, захищеності і вірності. І коли душа все це врешті решт отримує, то так боляче це все втрачати, бо ти залишаєш у комусь частинку своєї душі, любові, Бога, миру, добра, щирості, правди, відданості, надії та сподівання!.. І заповнюєш місце вирваного шматка відчаєм, скорботою, нерозумінням, плачем, кусками спогадів… Я відчувала казку, недовго, але відчувала, і щаслива від цього! Ці миті варті цілого життя, варті надій і сподівань! Все це більше аніж кохання, всі ці відчуття поглинають вічність… Я Тобі вдячна, до сліз, до ридання, до відчаю, до глибини душі своєї і світу, але вдячна… Щиро і без надмінного лукавства… Прости, що пишу Тобі це! Прости… Я Тебе справді розумію і добре знаю, що себе не примусиш, що життя це не тортури і не обман, але інколи хочеться щоб було як у тій пісні: «Обмани, але залишись»… Зараз Ти думає, що я Тебе не розумію, що Ти все пояснив, що серцю не накажеш, але хочу щоб Ти знав - рідну душу не зрозуміти неможливо, і я залишусь у Твоєму житті назавжди всім, що в Тобі, що Тебе оточує: повітрям, яким Ти дихаєш, кольоровим Твоїм сном, кожною пробігаючою мимо собакою, хмаринкою на небі, дощем за Твоїм вікном, ручкою у Твоїй руці, усмішкою на устах, сніжинкою на щоці, зіркою найяскравішою і кожною на небі, радістю в серці, сльозою в очах… Прости. 14грудня 2008р.                Цілую.