Погляньно на Схід! Ба! Сонечко встало!
Увесь небокрай засяяв яскраво,
Ласкавим промінням зігрілась земля,
І кліпа очима немов кошеня.
Ти хочеш спитати, чи є в неї очі?
То звісно що є! Ти побачиш, як схочеш!
У листячку є, у кожній травичці,
У кожнім струмку, краплинці, крупинці,
У бабки, джмеля, горобця-стрибунця:
У всьому що створено пензлем Творця.
-Невже вона вміє страждати, любити,
Та чахне без сонечка як люди, квіти?
Сонце для неї і радість, і втіха,
Ним вона марить щомиті та диха,
І так сумує, що вранці росою
Рясно вмивається від непокою.
-Та де ж те обличчя, а може ще й вуха?
І те що ти кажеш вона навіть слуха?
Дурнику! Ось озирнись-но поволі,
Там, край дороги шепочуть тополі...
Чого не торкнись: камінець чи гілля,
Усе це є матінка рідна Земля.
І годі базікати! Хутко вставай!
Та сонцю обійми свої розкривай!
Погляньно на Сх д! Ба! Сонечко встало!
© Copyright: Катя Андриенко, 2009
Свидетельство о публикации №109060803662
Свидетельство о публикации №109060803662
Рецензии