Кохання наче насолода
Чи як весняна прохолода
Приходить ніжно і раптово
І огортає серце знову
Як було рік тому і місяць
Як в полі літом сходить місяць
Як шепчуть в лісі дикі трави
Як гомонить вода з вітрами
Як у вишневому садку
З зірками мову я веду
Про то що сердце знову вкрали
Про то що місця знову мало
Про те що хочеться літати
Плечима зорі витирати
Про те що вся душа співає
І навкруги мов сон ширяє
Велике щастя те кохання
Яке продовжує прадавнє
Закляття роду не людського
А зачаровано-мирського,
Що здатен лиш кохання брати
І неспроможний віддавати
***
© Copyright: Евгений Шумейко, 2009
Свидетельство о публикации №109060504156
Свидетельство о публикации №109060504156
Рецензии
Чарівний вийшов у вас віршик, особливо зачепили останні строчки, повністю з вами згодна, коли піти кохання вирішує само:)
З теплом Ната.
Ната Бирюза 18.07.2009 08:16 • Заявить о нарушении
З теплом Ната.
Ната Бирюза 18.07.2009 08:16 • Заявить о нарушении
Дякую, дуже приємно. Коли читаєш такі відгуки, то хочеться писати ще і ще.
Евгений Шумейко 18.07.2009 10:50 Заявить о нарушении
Евгений Шумейко 18.07.2009 10:50 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.