Два сумних собаки під сірим дощем
Ридають, мов кинуті діти.
Пов’яли лілеї, фіалки, а ще -
Всі інші незаймані квіти.
А дощ все лушпанить по листях, траві,
По вухах, хвостах та сідницях...
А я? Мені тепло... Таке селяві. -
Я в шапці, пальті, рукавицях...
В душі моїй жалість торкнула струну,
Я плакав, мов діти в садочку.
Пальто, рукавиці та шапку зніму,
Віддам їм. Сам ляжу в куточку.
Нехай замість мене ідуть в інститут,
П’ють пиво, мордують гітару...
Я буду лежать під дощем, просто тут.
І скиглить. Така от сансара.
2004
Два сумних собаки...
© Copyright: Константин Губаренко, 2009
Свидетельство о публикации №109060400702
Свидетельство о публикации №109060400702
Рецензии
Напевно буде краще: незірвані квіти.. Як можуть бути квіти займані???)))
А взагалі, цікавий вірш, ще й одразу видно, Ви - добрий чолов’яга!)))
Отак, щоб песикам віддати свій одяг - не кожен на таке здатний!)))))))
Цветкова Татьяна 25.08.2009 12:36 • Заявить о нарушении
А взагалі, цікавий вірш, ще й одразу видно, Ви - добрий чолов’яга!)))
Отак, щоб песикам віддати свій одяг - не кожен на таке здатний!)))))))
Цветкова Татьяна 25.08.2009 12:36 • Заявить о нарушении
А на мій погляд, як художній метафоричний зворот, епітет "незаймані" щодо квітів - цілком припустимий... Але дякую за зауваження, критикам завжди видніше. )))
Я теж себе вважаю не дуже злою людиною. ))) Дякую Вам, мені приємно.
А вірша було написано дуже давно на нудній парі в інституті: крапав дрібний дожик, а за вікном дійсно намагалися від нього сховатися під обскубаною ялинкою два сумних сірих собаки... Дійсно було таке враження, що вони там плачуть. Плюс осінь і все таке інше... А оскільки пара була з ділової української мови, то спираючись на все вищезгадане, народилось щось от таке - сумне і наївне... Взагалі, українською, на мій жаль, не пишу, а тут - вилилося. Сам здивувався! )))
Ще раз дякую, будемо знайомі!
Щастя і успіхів.
Константин Губаренко 25.08.2009 22:47 Заявить о нарушении
Я теж себе вважаю не дуже злою людиною. ))) Дякую Вам, мені приємно.
А вірша було написано дуже давно на нудній парі в інституті: крапав дрібний дожик, а за вікном дійсно намагалися від нього сховатися під обскубаною ялинкою два сумних сірих собаки... Дійсно було таке враження, що вони там плачуть. Плюс осінь і все таке інше... А оскільки пара була з ділової української мови, то спираючись на все вищезгадане, народилось щось от таке - сумне і наївне... Взагалі, українською, на мій жаль, не пишу, а тут - вилилося. Сам здивувався! )))
Ще раз дякую, будемо знайомі!
Щастя і успіхів.
Константин Губаренко 25.08.2009 22:47 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.