***
Тримають дні кінці моєї долі.
А я причал в тумані не знайду.
До визволення йду собі поволі,
Жури важкої стримую ходу.
Гей, капітане, вип’ємо по каві!
Бо то не світ в умовних рубежах.
Тоненьке сонце, як людська неслава,
Чомусь мій смуток втілює у жах.
Ой-йой, болить! Ввижається. І годі.
Дзьобає птахам серце сива ніч.
Вона скінчиться променем на сході.
Жадана земле, ти мене поклич.
***
© Copyright: Леся Свиченко, 2009
Свидетельство о публикации №109060406351
Свидетельство о публикации №109060406351
Рецензии