***

Як Шевченкова Лілея в пана мордувалась,
Так і наша Україна з щастям не віталась.
А її Цвіт Королевий-народ сильний,вольний-
Схилив свою голівоньку та й поник у полі.
Ну а як же земля рідна?Як їй бідній жити?
Як на зелених просторах нелюдів носити?
Аж заплакала небога,застогнала бідна...
Пішла спитати у Бога:скільки їй ще жити?..
Зітхнув Бог,сказав їй:"Ой,краще б не чути,
Скільки тобі,мила рідна,на землі пробути.
Вже пройшла вся твоя слава-нелюди убили.
А прості Божії люди від горя змарніли.
Ой не знаю,Україно як тобі сказати...
Краще промовчу я,мила,не можу втішати".
І припала Україна до Божих хоромів,
Як в Шевченка Катерина зазнала недолі.
Ніжно,щиро Божі ноги бідна цілувала,
В світового Володаря Одного прохала:
"Зігрій,Боже,моїх діток,не дай помирати!
Адже їхні славні предки вміли воювати.
Землю кров`ю окропили,віддали що мали,
Щоб прийдешні покоління вдома панували.
Хто ж тут винний,скажи Боже,що таке обрали?
Якби влада була б краща,
Може,й панували б..."
На Бог їй грізно мовив:"Самі винуваті,
Ви забули й рідну мову,як тут панувати?
І залишив Україну....За що?Скажи,Боже!
За що рідну ти дитину лишив при дорозі?
А стара,вже хвора ненька присмерті лежала,
Хоч подати їй водички у діток прохала.
І помалу,без підтримки,тихо помирала...