А вiйна вiйною
а поля кістками...
Запеклися кров`ю
імена у камінь,
просочили груди
журавлини соком,
журавлино бились
в небі одинокім,
де осліплій кулі
не сховатись в рані.
Як війна війною –
то й душа, мов камінь.
Пеклом запеклося
кожне серце мами.
Імена забуті,
імена незнані
западають світлом
заникають болем
у червоних маках.
Їх купає поле
у росі, де вітер
розтремтівся, наче
не знайшлося серця,
що за ним заплаче
та не стало звідки
набирати сили
розгрібати правду
з братської могили –
розпинати груди,
відпускати спокій
ліком зозулиним,
мов до стінки кроки,
донести і в спину...
Там, де біль сп`янілий
обіймав гостинно,
кулі гнізда вили.
А війна війною,
а землі родити...
І, немов сльозою,
небом поле вкрите.
28 Травня 2009
Свидетельство о публикации №109052801507
Душі не проковтнути сльози
Далеких війн ще чути грози,
А на щоках застигла сіль...
***
Про грози не впевнена, але ж, це від душі.
Дякую за вірш, доки читала, вдихнути повітря не могла.
З повагою!
Мила Московская -Вторая Страница 29.05.2009 19:22 Заявить о нарушении
"Грози" – саме так.
Написав продовження тут:
http://stihi.ru/2009/05/29/6328
Юрий Лазирко 29.05.2009 21:45 Заявить о нарушении
ємоції зверху, сумна пісня!
Мила Московская -Вторая Страница 29.05.2009 23:46 Заявить о нарушении