ельфи з Поперечки

Фантос закрив за Домашеком засув, і ельфи з Поперечки лишилися в будиночку ельфів самі. Без старшого ельфа Домашека і без Чаші Щастя.
Домашек узяв Чашу Щастя й подався шукати Ельфелеву вежу з твердим наміром полагодити Чашу та якнайшвидше повернутися. У будиночку ельфів лишилися ельфи Міляга і Фантос, ельфочка Сольвейг - таємнича та ніжна, невгамовні Ляпка, Лямба і Лякса й звісно Сіма з Синюшником.
Синюшник не був ельфом, Синюшник був Пластинчастим. Проте ельфи Поперечки ставилися до Синюшника ласкаво, адже він подобався Сімі.
Іще в будиночку ельфів остався ельфін Рембік. Рембік був ельфіном, хоча народився звичайним сухопутним ельфом. Просто якось відбулася подія, коли Рембік, одним-один, якщо не брати до уваги жаб, врятував усіх ельфів Поперечки. А заодно і решту мешканців Поперечки від жахливої небезпеки. Та для цього Рембікові довелося так довго знаходитися під водою, у підводному світі, що його організм, на жаль, зазнав змін. Отак Рембік став ельфіном. Згодом виявилося, що назад, до сухопутного способу життя організм повертатися не схотів, і Рембік вимушено лишився ельфіном. Тому вода притягувала Рембіка ніби магніт. Він аж ніяк не міг обходитися без води, полюбив акваріуми і при першій ліпшій нагоді біг під душ.
Чашу Щастя Домашек забрав із собою, тож ельфи, замкнені в будиночку ельфів, почувалися незахищеними. Саме так ми почуваємо себе, коли у нас вдома відключають гарячу воду, освітлення, телефон чи каналізацію.
Ніхто не знав, коли повернеться Домашек, коли він дістанеться до Ельфелевої вежі, ельфам довелося просто чекати.
Певна річ, деякий час ельфи зможуть прожити без Чаші Щастя, як ми з вами здатні обійтися якийсь час без гарячої та холодної води вдома. Якийсь час ми зможемо прожити, якщо відключиться холодильник чи припинить працювати каналізація. Але це вже буде не Щастя. Тобто не нещастя, а не Щастя. Поки ще з окремим написанням. Ельфи хтозна-як чекали повернення Домашека з Чашею Щастя. У будиночку в ельфів поки що було достатньо щастя — в пакетах, про запас. Там, куди його назбирав передбачливий Домашек.
Та ельфи однаково почувалися кепсько, позаяк Чаша Щастя для ельфів теж саме, що для нас тато й мама, відмінні оцінки, шоколад, гра на комп'ютері, йогурт у холодильнику, а ще газ, електрика та каналізація.
А Щастя в пакетах, а не в Чаші Щастя, це все одно, що вода в певні години та освітлення з перебоями. От тому ельфи, ледь випровадивши Домашека, вже з нетерпінням чекали його повернення разом із цілою-цілісінькою Чашею Щастя.

* * *
Чекаючи Домашека, ельфи певна річ без діла не сиділи. Для того, щоб час збігав швидше та щоб очікування не діяло на нерви.  Дотепер вони всі мовчали, оскільки події, що сталися  з ними на Поперечці, потребували осмислення.
Рембік, який уже встиг поплескатися, вийшов із душу, пройшов кімнатою, розшукав сухого рушника, побовтав пальцем у акваріумі й знову побіг під душ. Фантос і Міляга кинулись допомагати Сімі з Синюшником.
Сіма придумала кльову штуку. На спустіле місце Чаші, там, де вона знаходилася раніше, Сіма із Синюшником вирішили поставити дерево щастя. Ви знаєте дерево щастя, грошове дерево? От Сіма з Синюшником і вирішили встановити грошове дерево туди, де стояла Чаша Щастя. І хоча дерево щастя і Чаша Щастя — це не одне й те саме, все одно ельфам трохи відлягло. Трошки полегшало на душі. Хоч би тому, що місце Чаші Щастя не було порожнім. Ельфи помилувались грошовим деревом і розбрелися хатинкою Домашека хто  куди.
Ельфи розбрелися в різні сторони. Ой, ні, це я брешу. Лямба, Ляпка й Лякса певно що не змогли розбрестися, бо якби вони могли розбредатися в різні боки, то на світі  виявилося б втричі більше хаосу, безглуздої суєти, смикання, підстрибувань, розв’язаних вузликів, обідраних шпалер, і втричі менше недосліджених кутків.
Проте Лямба, Ляпка і Лякса трималися поруч і коли розбредалися, хто куди, то в одному напрямку.
Рембік плескався в душі, Міляга кружляв навколо телевізора, шукаючи пульт, а Сіма з Синюшником порпалися в Домашековій бібліотеці, в його книжковій шафі. Сіма сподівалася відшукати довідника по гербаріях. Синюшник мріяв зібрати гербарій, і Сіма обіцяла йому в цьому допомогти. Сіма з Синюшником перебирали товсті фоліанти і роздивлялися картинки за прозорими обкладинками. Рембік співав у душовій кімнаті. Міляга накручував чимраз більші кола біля телевізора і врешті решт здогадався пошукати пульт на кухні. Тому, що коли конче хочеш що-небудь відшукати, найкраще шукати загублене там, де тобі це робити найприємніше.
Мілязі в кухні було найкомфортніше, тож він подався до кухні розшукувати пульт від телевізора в холодильнику.
А хочете знати, чим займалася Сольвейг? Сольвейг робила великі очі. Видивлялася в люстерко. Із задоволенням і не без цікавості.
Кожен із ельфів шукав собі справу до душі. Безперечно, всі їхні думки крутилися поблизу Домашекової подорожі. Усі вони намагалися збагнути, звідки ж узялася тріщинка в Чаші Щастя. Звідкіля вона взялася? Ніколи, жоден ельф з Поперечки не стикався з подібною проблемою. Можете уявити як їх це непокоїло. Звісно, кожен ельф мав про це власну думку.
Спочатку всі подумали про Ельфіру. Що то вона винна в тому, що Чаша Щастя тріснула. Ельфіра була капосна й приставуча тітка з Поперечки. Із ельфами вона мала співзвучним лише ім'я — Ельфіра. А крім імені нічого спільного у Ельфіри з ельфами не було. Хоча навряд це Ельфіра була винувата. Ельфіра не стільки могла робити капості, скільки хотіла їх робити, тим паче неабиякі капості. Серйозні неприємності Ельфірі були не по зубах, бо вона була найзвичайнісінька злючка. Хоча й вбила собі в голову намір стати Королевою ельфів. Ельфіра розповідала всім зустрічним на Поперечці, що вміє чинити неприємності, хоча серйозних неприємностей нікому не чинила. Просто тому що не вміла. Так, шкодила де попало, по-дрібному, але без чаклунства. Взимку розковзувала ковзанки на пішохідних доріжках, встановлювала разом зі своїми відщепенцями пастки, сильцята на всіляку дрібну живність, натягувала між деревами нитки, висмикувала квіти на клумбах, прибивала монетки до асфальту, обдирала поручні зі східців. Підставляла ніжки й тицяла дулі. Перепрошую.
І невгаваючи розповідала всім стрічним з Поперечки, яка вона жахлива та злісна. Але від таких оповідок жодна Чаша Щастя не тріснула б. Аби Чаша Щастя тріснула, мали статися більш серйозні події. А на такі дрібні паскудства здатні були безліч створінь. Скажімо Троль з Тролевиною, й шибеники, й сила-силенна інших дрібних хуліганів.
Просто — лише Ельфіра єдина, хто розповідала про свої капості докладно і вголос. Ельфіра створювала собі репутацію. Може саме тому ельфи й подумали на Ельфіру, коли тріснула Чаша Щастя. Тому, що  Ельфіра мала репутацію. Проте ельфи відкинули цю думку як не варту уваги. Згодом, займаючись власними справами, кожен все-таки спробував зрозуміти, чому тріснула Чаша Щастя. А Лямба, Ляпка і Лякса не тільки спробували зрозуміти, але й узялися до діла. Лямба, Ляпка і Лякса почали дослідження. Вони пильно роздивилися підсвічники на столі, дубову підлогу, а особливо одне місце під Чашею. Лямба, Ляпка і Лякса повзали навпочіпки і напружено розмірковували, куди ж витекло стільки щастя, й куди воно поділось.
Врешті решт виявили маленьку шпаринку в добротній дубовій підлозі під столом і дуже зраділи. На їхню думку щастя витікало саме туди. Чи може й не туди. Але звідти, зі шпарки вже щось росло. Щось випирало. 
Лямба, Ляпка та Лякса довго досліджували підлогу навколо місця і все те, що оточувало місце Чаші Щастя. Вони навіть залізли під стіл поряд з місцем Чаші, вкритий важкою скатертиною. Вони забралися під стіл утрьох:
— Я-ха-ха. Ти-хи-хи, — заспівали раптом Лямба, Ляпка та Лякса звідти, з-під столу. — Проростають лопухи.
— Що? — не второпав Фантос, оскільки голоси ельфочок з-під столу звучали приглушено. — Що трапилося?
Лямба вилізла з-під столу й посміхнулась, обтрушуючи пилюку. А Ляпка та Лякса з-під столу щось загомоніли. Синхронно.
— Вони кажуть, — переклала Лямба, — що знайшли шпарку в підлозі, куди щастя стікало з тріщинки в Чаші.  А звідти, з дірочки, вже щось лізе.
— Як це щось лізе? — налякався Фантос. — А захист? Будиночок ельфів захищений пакетами зі щастям і замкнений Домашековим ключем. До будиночку ельфів ніхто не може лізти. Домашек захист виставив.
— Звідти лізуть лопухи, — сказала Лякса, вибираючись.
 А Лямба залізла під скатертину замість Лякси і стала там хихотіти. Потім з-під скатертини вилізла Ляпка, а Лякса навпаки — полізла під скатертину.
Фантос крякнув і теж поліз під стіл. А з протилежного боку під скатертину зазирали допитливі Сіма та Сольвейг. Лише Міляга нікуди не поліз. Він пульт від телевізора розшукував. На кухні. Де б він ще мав розшукувати потрібну річ, коли їсти хочеться.
Міляга нанизав на паличку вісім вузликів цукрової вати, лимонну, апельсинову й ківі та ввімкнув пінковарку, бо скучив за домашньою пінкою. Міляга пригощався, а пульт сам розшукувався. Дуже зручно.
Рембік також не заглядав під стола. Він під душем льопався.
А під столом, куди  крекчучи поповз Фантос, із щілинки, знайденої Лямбою, Ляпкою та Ляксою, пробивались найзвичайнісінькі, дворові лопухи. Вони росли майже непомітно для ока. Проте непомітно для ока —  означає напрочуд швидко. Найімовірніше, Лямба, Ляпка та Лякса не помилились. Щастя з тріснутої Чаші Щастя стікло саме в цю дірочку. Завдяки тому, що саме в цій дірочці випадково опинилося саме насіння лопуха, на його, щиро скажемо, щастя, то воно й почало притьмом проростати.
Фантос заспокоївся. Він не став видирати лопухи. До того ж видрати їх було неможливо — адже вони росли там, куди стікало щастя. Фантос тільки крякнув, виліз і занурився в роздуми звідки ж узялася тріщинка. Він мав одну цікаву ідею, але вона вимагала перевірки. І Сіма думала, і Сольвейг. Одним словом домисли з приводу тріщинки в Чаші Щастя були різні, проте жоден з ельфів свої зауваження не виказував. Покищо. Кожний хотів не лише докопатися до причини, але й обґрунтувати свою догадку. Даремних балачок не любили навіть легковажні Лямба, Ляпка та Лякса.
Сольвейг мала власну ідею, та вона навіть дужче за інших не хотіла про це розповідати. Сольвейг здогадувалася, що існують речі важливіші від щастя. І те, що важливіше за щастя, може розбити щастя. Тобто, Сольвейг не здогадувалась про це, вона це відчувала.

* * *
У внутрішньому дворику будиночка ельфів знаходилась величезна пісочниця з повним набором пасочок, відерець, граблів і лопаток. Із гарним білим річковим пісочком, фонтанчиком і басейном, до якого текла водичка. У басейн можна було стрибати з гойдалок, які стояли там же, на площадці, або з драбинки, котра вилася над пісочницею і замикала її з двох боків. Ельфін Рембік іноді вибігав із душу, але в кімнати не йшов, а забігав до пісочниці й викопував кілька сантиметрів рову, огороджуючи майданчик для побудови іграшкового замку. Або стрибав до басейну — погратися з рибками.  Власне кажучи, всі ельфи здатні жити не лише на суші, але й у воді. Ельфи могли жити аби де: і в льодах Антарктиди, наче білі ведмеді, і в жерлах вулканів, і навіть, як дехто стверджував, і навіть — на Місяці. Але на Місяці не було Ельфелевої вежі, значить жодних ельфів просто не могло бути. Була б на Місяці своя Ельфелева вежа, земні ельфи знали б про неї напевно. Класно було б, еге ж? Місячна Ельфелева вежа. Ясна річ, про неї б усі знали. Коротше, після тієї історії біля Злояруги, коли Рембік врятував ельфів, він став ельфіном, і нічого з цим вдіяти не можна. Він став залежати від води, оселився в річці на Поперечці, а коли ходив у гості, то дивився в акваріум чи пропадав у душі. Це почало займати в житті Рембіка надто багато місця. Надто багато. Більше, ніж хотілося б. Тому Рембік все частіше стирчав у душі чи в басейні, хоча йому більше подобалося сидіти з усіма в кімнаті й розмовляти. Рембік почувався швидше за все неповноцінним ельфом, ніж повноцінним ельфіном. Тому суворіше дотримувався всіх ельфійських звичок, ритуалів, законів та привілеїв. І частіше відсилав до Вежі Ельфів вітальні хмаринки. Для того, щоб вони передали привіт Старшим ельфам з Ельфелевої вежі. От!
А ще Рембік заговорював краплинки води, тому, що був ельфіном. Прості ельфи цього робити не вміли. Щоб ці краплинки води теж передавали вітання Старшим ельфам з Ельфелевої вежі.
Якщо ельфочка Сольвейг переймалися неможливістю знайти на небозводі свою зірочку, то так само мучився ельфін Рембік, через те, що не був звичайним ельфом. Ніхто й гадки не мав, що Рембік і Сольвейг не такі щасливі ельфи, як решта ельфів з Поперечки. І Рембік не показував, що потихеньку страждає. Він завжди поставав перед іншими веселим та вірним другом. А коли ельфи ходили купатися на річку, то й привітним господарем. Коли ельфи ходили купатися, то не тільки струмочкові акули, але й п'явки у радіусі ста метрів, воліли залізти на дерево, але не попадати під гарячу руку Рембікові.
У будиночку ельфів — помешканні Домашека, все було надзвичайно цікавим. І пісочниця в патіо, й іграшковий замок у пісочниці, і скрині зі скарбами, й іграшки. Недарма Лямба, Ляпка та Лякса підморгували одна одній, озираючись на скрині. Іще їм подобався круг, на якому висіла лампа, і колекції, й величезна карта Поперечки на шкурі мамонта навпроти книжкової стінки. І малювання на стінах їм подобалось, виконане руками великих майстрів з Ельфелевої вежі, і баскетбольний щит з кільцем, і багато іншого. Просто саме цієї миті їм було страшенно ніколи. Їх усе ще цікавила та шпаринка в підлозі, куди вони вважали стікло щастя з тріснутої Чаші. Ельфочкам подобалось, що сучки на ніжці столу світяться там, у темряві, під важкою скатертиною ніби ліхтарики. І лопухи слабо осяяні світлом сучків там, під скатертиною, виглядали вкрай загадково. Від цього в Лямби, Ляпки та Лякси аж дух захоплювало.
Просто Лямбі, Ляпці та Ляксі не вистачало часу займатися всім одразу. Вони не могли дійти ні до скринь, ні до карти, і в кухню до Міляги вони заскочили тільки на секундочку. Випросили у Міляги кружечку пінки й по одному шашличку з цукрової вати і бігом назад.  А в пісочницю, в патіо і на басейн узагалі лише трьома очима зазирнули, кожна — одним. Потому подерлися було на шведську стінку, але саме тоді Фантос розставляв фігури на шаховій дошці. Він вирішив, щоб скоротати час, сам проти себе разочок зіграти в шахи. Фантос вирішив зіграти білими — за себе, і чорними також — за себе з іншого боку.
Лямба, Ляпка та Лякса злізли зі стінки й почали підглядати, як грає в шахи Фантос. Лямбі, Ляпці та Ляксі  шахи страшенно подобалися, проте вони ніяк не могли дійти згоди, як їм грати. По всякому виходило неправильно. Лямба та Лякса не могли грати проти Ляпки, Ляпка та Лякса проти Лямби, та й Лямба з Ляпкою теж не могли грати проти Лякси тому, що дівчатка, хоча їх було багато, у якомусь розумінні становили єдине «Ля». І ніяк, ну ніяк не могли розділитися одна проти одної. Тому Лямбу, Ляпку й Ляксу дуже цікавила гра Фантоса проти самого себе. Якщо Фантос білими може грати проти Фантоса чорними, то й Лямба, Ляпка й Лякса білими здатні зіграти проти Лямби, Ляпки та Лякси чорними, хоча їм однаково це буде вшестеро складніше зробити, ніж Фантосу. Хоча й легше, ніж грати одній проти двох. Чи скажімо, що взагалі неможливо собі уявити, грати так: Лямба проти Ляпки, а Лякса спостерігає. Тому що Лякса вболіватиме й за Лямбу, й за Ляпку. І на що це схоже? Лякса — за Лямбу й за Ляпку? Ляпка — і за Ляксу, і за Лямбу? Це куди складніше, ніж коли Лямба, Ляпка та Лякса — білими вболіватимуть за Лямбу, Ляпку й Ляксу — чорними.
Тому Лямба, Ляпка та Лякса напружено спостерігали за грою Фантоса проти Фантоса. Дівчатка вчилися на чужих помилках, як їм радили Старші ельфи. Дівчатка так захопилися, що не звернули уваги на Рембіка, який  щось проніс повз них. Сольвейг теж не звернула на Рембіка жодної уваги. Вона ні в що не грала, а просто задумалася. А Сіма з Синюшником схилилися над книгою про гербарії і не бачили нічого на світі.
Рембік щось кудись проволочив.
Природно, що Фантос як спортсмен високого рівня, майстер спорту Поперечки, після напруженого інтелектуального поєдинку, незабаром виграв сам у себе. Без особливих, скажемо так, зусиль.
У цей час Лямба подивилася на лист лопуха, що пробивався з-під скатертини, і згадала, чому вони всі тут опинились. Вони всі тут опинились завдяки тому, що у них почалися неприємності. Вона пхнула під лікоть Ляпку. Щоб заспокоїтися і не дати як годиться здачі, Ляпка подумки порахувала до десяти. Але їй в голову теж лізли прикрощі. Ляпка порахувала до десяти, щоб заспокоїтися, проте лише зажурилася. Негараздів, котрі привели ельфочок до будиночка ельфа, назбиралось більше десяти. Тоді Ляпка подивилася на Ляксу. Лякса вже завмерла від жаху. Не встиг Фантос поставити сам  собі мат, як Лямба перелякано заволала:
— Ой, лишенько! Фантос програв.
— Ой, лишенько! — сполохано вигукнула Ляпка.
— Фантос програв, — трагічно прошепотіла Лякса. І боязко відсунулася від Фантоса подалі. — Що твориться!
— Що твориться, — закивали Лямба і Ляпка. І відразу стали відсовуватися від Фантоса далі.
— Фантос програв!!!
Фантос вражено розкрив сіро-зелені очі.
— Я виграв, — сказав він.
— З цього боку — це ти виграв, — серйозно мовила Ляпка і вказала на білих.  — А з цього, — показала вона на чорних, — ти програв.
Синюшник зацікавлено нашорошив одну пластинку.
— Програв, — зашелестіло серед Лямби, Ляпки та Лякси.
Повз дівчаток-ельфочок прошльопав з кухні Міляга, погладжуючи живота і пульт від телевізора. Ясна річ пульт у кухні знайшовся.
— У Фантоса неприємності, — скочивши на лавочку закричала Лямба.
Міляга клацнув пультом, озираючись.
А Сольвейг тихенько піднялась і підійшла ближче.
— У нього неприємності. Фантос програв.
— Неприємності? Як це? — зовсім занепав Фантос. — Хіба я програв?
Він обійшов дошку і подивився на позицію з іншого боку.
— Я дійсно програв, — зажурився Фантос.
Це справило враження. Лямба, Ляпка й Лякса скрушно закивали:
— Фантос програв, Фантоса — переможено! Невдача у Фантоса!
— І коли він під стола ліз — крякнув, — пригадала Лямба.
— І очі в нього якісь каламутні, — ховаючи очі, сказала Ляпка.
— І взагалі, він має поганий вигляд, — сказала Лякса. І дівчатка в один голос додали:
— Бідолашненький!
— Хто? — задихнувся Фантос. — Та я, та... Ет! Та ви на себе подивіться!
Лямба, Ляпка та Лякса подивилися на себе і вжахнулися. Сіма теж озирнулася на дівчаток-ельфочок і теж перелякалася.
У Лямби на рисячих вушках  плями  від чорнила розпливлись. У Ляпки ластовиння зі всього обличчя — на одну щоку скупчилось. І щока почервоніла. А у Лякси косички сторчака стали. І шия витяглася й стала довгою. Певне тому, що вона заглядала на Фантоса з-поза спин подружок.
Фартушки у всіх ельфочок виявились замурзаними, сукенки — пом'ятими, і лак на кігтиках — подряпаним. Бантики взагалі сповзли так, що сором дивитися. А у Лякси ще й животик забурчав як ердельтер’єр. А Ляпка хотіла щось сказати,  та з переляку зацвірінькала ніби щиглик:
— Цві-уч-чик-сеу-чвик!
Ляпка завертілась ніби дзига, Лякса вереснула, сіла на гумове каченя. Каченя крякнуло, і вона знову скочила. А Лямба почала підстрибувати.
— Що це? Що це? Що це? Так тоді що? Що це? Значить що? Неприємності тривають? От невчасно.
— Неприємності завжди невчасно.
Міляга саме телевізор увімкнув, коли почув, що Лямба, Ляпка й Лякса про неприємності репетують. Телевізор у Миляги ледь ввімкнутися встиг, і на тій програмі, на котрій він увімкнувся, саме  цієї миті мультики скінчилися. Уявляєте, саме цієї миті. Дарма, що мультики скінчились, так ще й передача про дієту почалася. Про дієту Мілязі не подобалося. Про дієту всі ельфи не любили дивитись. Міляга на іншу програму перескочив, а там навіщось зозулю показують. У стоп-кадрі, заставочкою.
— Ку-ку, Міляго!
Лямба, Ляпка та Лякса про невдачі та страхіття голосять. У Міляги від їхнього галасу, й від зозулі в телевізорі, пульт з рук вилетів.
— Агов, — думає Міляга, — попав! Невже ця зозуля й тут мене знайшла? Та не може бути!
А Лямба, Ляпка й Лякса надриваються! Про що вони кричать?  Кричать, що невдачі слідом за ними в будиночок ельфа прорвалися. По кімнатам розтікаються.
— Не може цього бути!
— Чому не може?
— Тому що у них щастя припасене!
— А де воно?
— У пакетах!
— А пакети де?
— Де пакети?
— Які пакети?
— Зі щастям! З тим, яке Домашек зоставив.
— Із тим, що Домашек зоставив?
— Вони тут стояли!
— Де стояли?
— Тут стояли!
Сольвейг пішла пакети зі щастям подивитися. Дівчина як побачила, що почалася чудасія, відразу туди пішла, де пакети поставили, зі щастям. Із запасом щастя, котрий їм Домашек заготовив. А щастя того — тю-тю, нема. Нема пакетів! Жодного пакета нема там, де їх поставили. Таки справді — смуга невдач. У Сольвейг ніжки підкосилися. Позаяк там, де вона особисто пакети ставила, пакетів катма. Пакетів зі щастям не було, значить неприємності могли бути. Значить, негаразди у ельфів тривали.
Міляга теж занепокоївся. Услід  за Фантосом, Лямбою, Ляпкою та Ляксою. Прикрощі повернулися!
— Як? Знову? А щастя? У пакетах? Де щастя? Нема щастя!
—  Так отут, було ж у пакетах!
— Сіма, — покликав перестрашений Синюшник.
Сіма рота закрила. І до Синюшника повернулася. Досі вона на Фантоса, на Лямбу, Ляпку й Ляксу дивилася, рота розкривши. А до цього книги товстелезні з Синюшником про гербарії передивлялася. Книги перебирала.
— Сіма, — запхинькав наляканий Синюшник. — Я здається знову приріс.
І голова в нього була вивернута паралельно підлозі. Сіма злякалася. І правда — неприємості почалися, а вона свою косметичку як назло вдома лишила. Тому що забула. Надто вже вона із Синюшником квапилась до Домашека. Сіма подумала знаєте  що?
— Що?
— „І як це міг Синюшник у будиночку ельфів до шафи книжкової прирости? А таки міг! Така капость цілком могла статися. От якби, наприклад, Синюшник десь подряпав пластиночку. Там, де, приміром, щастя з Чаші тріснутої могло натекти. Щастя що завгодно, до чого завгодно може приживити. А якогось Синюшника Пластинчастого до книжкової шафи і поготів. Сіма теж сплеснула в долоні. І завмерла, не знаючи, що робити. Фантос теж іще не опам’ятався. І Міляга блідий сидів. А з-під столу що є сили лопухи лізли. Скатертину вже трошки підняли.
От і подивися: Фантос у розпачі, Міляга ледь не плаче — пульта стиснув, Лямба, Ляпка й Лякса — пополотніли, і всі на Синюшника дивляться. А Синюшник голову схилив, й із синього почав рудим ставати. А в Сольвейг — лише порожнеча в очах. Навіть іскорок не було — пусто. Ніби там, де пакети з щастям мали бути.
Як то кажуть — Здоровенькі були! Усі сідайте!
Усі посідали й ані руш. Забагато прикрощів. У зачиненому будиночку ельфів, де не було нікого з чужих, на рівному місці пропали пакети зі щастям, які Домашек оставив ельфам про всяк випадок. І на тобі: на місці пакетів — пустота, всі спантеличені й налякані, тільки все більше піднімається край скатертини, з-під котрої пруть нестримні лопухи.
Може Лямба, Ляпка й Лякса помилились? Може, вони лізуть не тому, що щастя стікало туди з тріщинки в Чаші, може, хтось вилив на лопухи щастя з пакетів? Ненароком. Або шкоди накоїв? Ні!? Тоді — де воно? Щастя? Куди поділося?
— Нічого собі, — прокоментувала ситуацію Лямба, якій набридло репетувати. І витріщилась на карту Поперечки. На стіні, на шкурі мамонта. Картою Поперечки на шкурі мамонта повз тарган. Досі тарганів у будиночку ельфів не бувало.
— Я в шоці, — висловилася Ляпка, за звичкою припинивши лемент одразу після Лямби. А Лякса покивала. Вона теж замовкла. Вона подивилася на Мілягу, а Міляга втупився в екран телевізора. У телевізорі стояла заставка. Зображення зозулі. Щоправда ця заставка-зозуля не кувала зовсім. Значить так: у кімнаті Чаші, де був відсутнім тільки Рембік, зібралися всі ельфи з Поперечки. Міляга, Фантос, Сольвейг, Лямба, Ляпка й Лякса і Сіма з Синюшником. А з-попід столу все вище та рясніше перли лопухи. От тобі й маєш.  Ельфи сподівалися спокійно дочекатися в будиночку ельфів повернення Домашека з Чашею Щастя, сподівалися розслабитися після незгод, лишивши всі прикрощі за порогом. Але, схоже вони помилилися. Нещастя дістали їх і тут — у будиночку ельфів. Чому? Як це чому? Тому що пакетів із щастям не було там, де їх оставив Домашек — це раз, Фантос програв — це два, дуже дивно, про дівчаток не кажуть — погано, виглядали Лямба, Ляпка й Лякса — це три, приріс Синюшник — це чотири, тарган поліз картою Поперечки — це п'ять, Сольвейг геть пригнічена — це шість, а Сіма сімдесят періодів числа пі, починаючи від сорок третьої цифри після коми, раптом ні сіло ні впало — забула.
То й що — є щастя? Нема щастя! Попитайте себе, чому ви сумуєте, коли нема щастя?
— Що будемо робити? — спитав Фантос.
Йому було ніяково. Це ж бо з нього почав розмотуватися клубок нових несподіваних неприємностей. Міляга теж спитав, що їм робити. І постарався не звертати увагу на телезаставку з зозулею. А Фантос постарався не звертати увагу на таргана. А Лямба, Ляпка й Лякса постаралися не звертати увагу одна на одну.  Фантос перевів погляд із таргана на вікно.
Але від цього йому стало зовсім погано. За вікном темнішало.
Якщо вдуматися, всі ельфи постали перед неймовірно серйозною справою. Вони мали знайти спосіб захисту до повернення Домашека. Для простих ельфів із провінційної маленької Поперечки це була дуже складна задача. Необхідно  було знайти інший захист замість зниклих пакетів із щастям.
— Що робити? — скрушно спитав сам у себе Фантос. — Шукати ради в підручниках?
— У яких підручниках? — вигукнула Сіма. — Треба думати, що робити! І якомога швидше.
Ельфи почали думати.
— Може сховатися під стола? — запропонувала Лямба.
Та під столом уже навсебіч розрослися лопухи.
— Може, лягти спати? Може, реготати й лоскотатися? Нещастя не приходить туди, де регочуть і лоскочуться, — сказала Лякса.
Під душем зареготав Рембік.
— А чому тоді воно прийшло до нас? — сумовито спитав Міляга.
— Може, пошукати щастя в чужих краях?
— У яких чужих краях, якщо Домашек нас замкнув? Може, у сусідів позичити?
— У сусідів зовсім не таке щастя як у нас.
Сольвейг набралася сміливості.
— Спокійно, — сказала Сольвейг, найвідважніша дівчинка серед ельфів. — Спокійно, я знаю, що не все пропало.
Всі уп'ялися в неї очима, сповненими надії. Навіть тарган, що повзав картою Поперечки, зупинився й поворушив вусами. У душі фиркав Рембік. Нікому не спадало на думку витягати його звідти. Ельфам було шкода Рембіка. Він плескався під душем, щось наспівував, і ще не знав, що на ельфів знову насунули чорні хмари.
— Якщо чогось немає, — мовила Сольвейг, і всі повернули до неї голівки.
— Га?
-— Якщо чогось нема, треба знайти те, що здатне замінити те, чого нема.
— Чим же це можна замінити щастя? — здивувався Фантос.
Лямба зацікавлено подивилася на Ляксу, Лякса на Ляпку. А Фантос подивився на Синюшника, скорченого біля книжкової стінки. Вигляд Синюшник мав неважний. Пригнічений. Ніби прирослий. І голова неприродно повернена.
— Ніщо не здатне замінити щастя, — погодилася Сіма.
А Сольвейг сказала:
— Але нам треба щось придумати! Придумати таке, що викликає у нас у всіх, у ельфів із Поперечки відчуття наближене до щастя. Щось схоже на щастя, як ми всі його розуміємо.
Тарган на карті Поперечки не зрозумів, і тому поповз собі далі. Фантос також не зрозумів.
— Спортивні перемоги, — сказав Фантос, — викликають у мене почуття, наближене до щастя.
Лямба, Ляпка й Лякса подивилися на стіл, де красувалася програна Фантосом партія і фиркнули. А потім закліпали величезними сіро-зеленими очима на Фантоса. А Фантос зосередився і втупився кудись очима. Фантос зніяковів. У душі зареготав Рембік. Він досі не знав що трапилося й реготав собі просто так. Для власної втіхи й від надміру почуттів.
Сольвейг узяла з рук Міляги пульт і вимкнула телевізор. Міляга відірвав зацькований погляд від згасаючої зозулі.
Лопухи ворушили скатертину й росли, й росли і стирчали вже зо всіх сторін стола.
— А можна я скажу? — тихо спитала Сольвейг.
Всі повернули до неї голови й вушка. Навіть Синюшник хруснув пластинкою, щоб краще бачити.
— На мою думку, — сказала Сольвейг, — на мою думку, до щастя нема нічого ближчого за квіти.
— Кактуса, — стрепенувся Міляга.
Міляга знав, що він каже. Пам'ятаєте, як Міляга втратив свою кімнату? Коли Чаша Щастя тріснула. І щастя стало трішки не вистачати. Тоді до кімнати, де мешкав Міляга поселили зозулю в дерев'яному годиннику. Зозуля понадилася перебріхувати Мілязі скільки тому жити лишилось. Зозуля почала Мілязі на нерви діяти. Надто мало йому кукукала. І злила його доти, доки Міляга не втік з власної кімнати. Так? Гаразд, це наприкінці. А спочатку — чому Міляга до цієї кімнати поселився. Не знаєте? А тому, що обожнював квіти кактусів. Ельфи впевнені: де подобається — там і є домівка. Мілязі ніде довго не подобалося. Доки не трапився один випадок.
Мотався якось Міляга Поперечкою. Знічев’я подивився на дерево. Дерево йому сподобалося. Тоді Міляга, від нічого робити, видерся на дерево. І побачив поряд із гілкою балкон. Балкон Мілязі  теж припав до душі. Тоді з нічого робити Міляга вліз на балкон. На балкон вікно якесь виходило. Вікно Мілязі теж сподобалось. Тоді з того ж дива Міляга й у вікно заліз. До кімнати. А там, у кімнаті, куди заліз Міляга, він побачив кактуси, квітуючі кактуси. Такої кількості кактусів Міляга не бачив ніколи в житті. Це була не кімната, а чистісінько тобі кактусовий планетарій. Чисто тобі ботанічний кактусовий сад. Якийсь кактусовий рай. А Міляга обожнював квіти кактусів. Тоді він зрозумів, що нарешті знайшов собі житло. І залишився. Він позносив до нової  домівки весь свій скарб: три мишоловки, жменю прищіпок, пальто першого ельфа й виграшну кришечку від пінки. А потім запросив на входини всіх ельфів Поперечки. На новосілля всі прийшли з подарунками. Навіть Рембік прийшов до Міляги. Там трапилась така кумедна історія. Та про це іншим разом. Певна річ, на нове місце Міляга забрав би не лише брелок із зображенням Ельфелевої вежі, але й прирученого великого білого ведмедя. Але, на щастя мешканців кімнати, прирученого білого ведмедя Міляга поки не мав. Тож він вирішив приручити плюшеве ведмежатка, що належало хазяйці квартири. Вона, як і Міляга, душі не чула за кактусами. А Міляга ще знав, — кактуси не тільки красиво цвітуть і мають приємний вигляд, але й прекрасно жуються одразу після цвітіння. Лоскочуть піднебіння своїми колючками.
До того ж  Мілязі пречудово спалося в кактусах. Він почував себе принцесою на горошині. От так квітучі кактуси примушували тріпотіти маленьке серце Міляги. Ще до новосілля Міляга обслідував квартиру, де знаходилась ця кімната з кактусами, познайомився з домашнім цуциком Дружком. Повиганяв із кухні тарганів. Таргани повтікали у витяжку й блимали звідти очицяма. Вони обіцяли повернутися.
Той, хто любить суниці — шукає суничну галявину. Той, кому до вподоби ритми — має улюблену дискотеку, а Міляга знайшов собі кімнату квітучих кактусів і був безмежно щасливим. І чим більше кактусів там розцвітало, тим ліпше почувався Міляга.
Тож, коли Сольвейг сказала, що ближче квітів до щастя нема нічого, то Міляга зразу стрепенувся.
— Квітів кактуса, — вигукнув він. Тепер ви знаєте, чому.
Міляга знав, що казав. Ідея Сольвейг замінити щастя квітами, всім сподобалась. Може, не стільки сподобалася, скільки ледь заспокоїла переляканих ельфів. Ситуація зі зниклими пакетами щастя вже не здавалася безвихідною.  Пластинчастий Синюшник пискнув, на нього подивилися.
Пластинчастий з вивернутою головою лежав біля книжкової шафи. Ідея з квітами навіть Пластинчастому з вивернутою головою сподобалась, бо він обожнював квіти плісняви. Чесно скажемо — він харчувався пліснявою. А квіти плісняви вважав найвишуканішим делікатесом. Тому він і приріс тоді до пеньочка трухлявого. Пам'ятаєте, коли з ним Сіма познайомилася? Той пеньочок був напрочуд запліснявілий. І якщо хтось думає, що пліснява не цвіте, те нехай він скаже про це Синюшникові Пластинчастому. Хоча з огляду на щастя, Пластинчастому було фіолетово. Фіолетово щастя ельфів. Затим, що щастя в Чаші ельфів належало виключно ельфам. На жодних мешканців Поперечки воно не розповсюджувалось.
Пліснява Пластинчастому так подобалася, що  якось він вирішив зібрати гербарій квітів плісняви. Адже висихаючи, квіти плісняви перетворюються на порохняву. Зокрема тому Сіма з Синюшником роздивлялися енциклопедії в книжковій шафі. Вони шукали статтю про гербарії квітів плісняви.
А Сіма подумала й підтвердила:
— Егеж, певно що.
Сіма подумала не тому, що вагалася, а тому що Сімі навіть думати про квіти було приємно. Сімі не просто подобалися квіти, а хтозна як подобалися. Вона єдина серед ельфів розуміла, що Пластинчастий реально бачить квіти на плісняві. Бо Сіма сама їх бачила. Ну, майже бачила.
— Якщо не розумієш — вір, — так казала Сіма. А Сіма, наша Сіма, не тільки любила квіти, але й уміла створювати нові. Абсолютно нові квіти. Сіма здатна була вирощувати нові квіти, яких до неї, Сіми ніхто не вирощував. А це таки дійсно майже щастя. А може й без «майже».
Сіма мріяла стати квітникарем-модельєром. Для прикладу, якось Сімі закортіло винайти квіти для крокодила. Для підводного крокодила з річки на Поперечці. Того, котрий майже не спливав на поверхню. Жив на тиховодді річки на Поперечці. Той крокодил був страх яким злим. Сіма лише мимохідь бачила підводного крокодила, темно-зеленого від злості, мало не коричневого, і відразу вирішила, що повинна придумати щось таке, що  зробило б крокодила добрим. Сіма багато разів питала у Рембіка, що любить крокодил. Рембік лише реготав і щипав ельфочку за бочок.
Рембік відповідав, що крокодил полюбляє ельфочок. Сіма вищала, а Синюшник незадоволено хмурив пластини. Проте Сіма не відставала і допитувалася у Рембіка раз у раз:
— Рембічку, будь ласка, ну скажи, що любить крокодил.
Сіма хотіла виростити квіти для крокодила на основі почуття любові, щоб той був доброзичливішим та приязнішим. Врешті решт, Рембік не витримав і ляпнув перше, що спало на думку:
— Крокодил віддає перевагу квітам із квадратним листям, які ростуть на качані як капуста. І щоб листя можна було б обдирати й користуватися ним, прикладаючи до хворого місця. І загортати в нього тарань. І, якщо дуже туго те листя згорнути — забивати ним цвяхи. Щоб користуватися листям можна було як заманеться. І щоб воно було водонепроникним, як целофан і хрустким. Затим, щоб можна було ніби платочком, обмотувати листям голову. Крокодил полюбляє, коли голова суха й хрустка, — вигадував Рембік.
Сіма протягом місяця створила такі квіти, а від себе вона додала чорно-біле листячко. Кольори відважних ельфів. Передала для крокодила квітуючий качан Рембіком. А потім питалася в Рембіка, чи став крокодил доброзичливішим, отримавши створені саме для нього квіти. Коли отримав подарунок, виготовлений Сімою, особисто для донного крокодила?
— А як же, —  неохоче підтверджував Рембік. — Крокодил тільки-но  квіти твої на качані побачив, негайно перестав бути злим. У ковбані сидить і не ворухнеться. Нанюхається твоїх квітів і  благоговіє.
— У них же немає запаху, — здивувалася Сіма.
— А він мого кулака нюхає разом із квітами.
— А чому, чому, —раділа Сіма. — Тому що вони гарні? Тому що він має добрий смак?
— Тільки-но він кидає благоговіти, побачивши твої квіти, — пояснив Рембік, — я йому рило чищу. Чи що там у нього замість рила, у крокодила.
Щиро кажучи, донний річковий крокодил, після того як ельф Рембік став ельфіном, крокодилом бути перестав. Біля Рембіка не дуже-то лишишся справжнім крокодилом.
Ясна річ, доки Рембік не в річці жив, а на Поперечці, а крокодил у річці жив — тоді крокодилові привільно жилося.
Коли  Рембік завдяки тій історії з порятунком Поперечки до річки перебрався, крокодилу скрутно повелося. Рембік забороняв цьому крокодилові всіляку живність жерти наліво й направо. Це раніше, коли ще Рембік, на березі, як і решта ельфів мешкав, тоді донний крокодил міг кого завгодно їсти. А як Рембік став ельфіном, то у крокодила меню перемінилося, і паща стала більше на рило поросяче схожа. Бо крокодилові в намулі донному довелося порпатися. Рачків шукати і скойки (мушлі). Добре, що хоч рохкати не почав. Вже як за порятунок жаби дякували Рембіку — прямо горою за нього стояли. Еге ж...
Таки Рембік чимало сил потратив, аби відучити крокодила на жаб нападати. І ще стільки ж, щоб крокодил квітами Сіминими почав захоплюватися. Мимоволі.
Щоб умовний рефлекс у крокодила виробився. Побачив Сімині квіти — і захоплюйся. Певно тому крокодил і сидів у намулі на самому дні й не висовувався, щоб не бачити Сіминих квітів. Зате тепер Сіма вважала Рембіка своїм головним консультантом по створенню штучних квітів. Штучних у тому розумінні, що не існуючих доти в природі. Найрозумнішим і найталановитішим ельфом на Поперечці. І Синюшник готовий був за Рембіком плестися куди завгодно. Помимо води та вогню, звичайно. У воді Синюшник розкисав. Після того, як Сіма створила квіти для крокодила, вона задумала квіти для слона. Він-бо такий велетенський, такий своєрідний — цілковите задоволення працювати з квітами для слона. Слонячі квіти необхідно виконувати великими, з особливим запахом і товстим стеблом. Таким товстим, щоб окрім самого слона ніхто не зірвав слонячі квіточки.
Гадаю, Синюшникові сподобались би квіти для слона. Він у всьому підтримував Симу.
А от Рембікові квіти для слона навряд чи сподобалися, адже слон —  не річковий крокодил, і переконати слона полюбити Сімині квіти, таким же чином, як і крокодила не вдалося б.
Квіти для слона, то дрібниці. Апетит  з їдою прибуває. Уявіть собі, Рембікові почуття, коли Сіма поділилась із ним планами вирощування квітів для полум’яної саламандри. Крокодил — то пусте, він у воді мешкає. Але фантазії Рембіка не вистачало щоб уявити собі як він прищепить полум’яній саламандрі любов до Сіминих квітів. До того ж вогонь — це так далеко від води. Рембік зрозумів, що далі будуть квіти для печерного ведмедя, щурозавра чи Тунгуського метеорита. І що це — понад його сили. Він почав переконувати Сіму, що вона — великий творець квітів. Що їй, Сімі, найліпше удаються квіти для створінь з тонкою душевною організацією. Створінь маленьких, тендітних і зворушливих. Тому, далі квітів для крокодила справи не пішли.
Сіма вирішила створити квіти для Лямби, Ляпки й Лякси. Лямба, Ляпка й Лякса були в захваті, вони обожнювали Сіму й Сімині квіти. Якщо ж Сіма зробить кожній по особливій квіточці — а-ля Лямба, а-ля Ляпка й а-ля Лякса, то таких  віночків, як у них не матиме жодна ельфочка в світі.
Лямба, Ляпка й Лякса не тільки розплітали павутиннячко й заплітали косички, вони ще й сплітали собі чудові віночки. А якщо віночки сплітати з власних квіточок — це буде повним щастям. Що й необхідно було довести. Тому Лямба, Ляпка та Лякса легко погодились, що єдине, що здатне  замінити щастя — це квіти.  Кожна з ельфочок віддавала перевагу своїм квітам. Скажімо, Лямба, уподобала вплітати до віночку конюшину. Ляпка полюбляла ромашку, а Лякса бігала до Рембіка. Рембік давав їй яку-небудь річкову квітку, і вона вплітала її до свого віночку.
Лямба, Ляпка й Лякса тоді тиждень не відходили від Сіми, точно як Синюшник і канючили: «Зробиш нам по власній квіточці? Коли ти нам зробиш по власній квіточці?» Поки Сіма їх не вгамувала — зробила. І віночки з власних квіточок, справді, вийшли неперевершеними. Лямба спробувала вплітати у віночок розплетене павутиннячко, але виходило неакуратно. Звичайне павутиння було тоненьке й невиразне. Проте серед павутинок зустрічалися різнобарвні нитки шовкового павука: сині, жовті, помаранчеві. Та шовковий павук зустрічається надзвичайно рідко. На Поперечці був лише один шовковий павук. І нитки-павутинки шовкового павука де попало не валялися. Той шовковий павук з Поперечки вмів ховатися. У всякому разі, Лямба, Ляпка й Лякса не відали, де він ховається, й ніхто їм не розповідав.
Отож Лямба, Ляпка та Лякса теж любили квіти, й тому погодились, що саме квіти допоможуть ельфам не занепасти духом.
Фантос знизав плечима. Щодо квітів, то у Фантоса викликав цікавість лише квітковий одеколон. Фантос душився квітковим одеколоном так густо, що навіть пацюки розбігалися з підвалів, куди він спускався пошукати іржі на приманку. Фантос облазив усі підвали на Поперечці, збираючи іржу з труб. Тому труби в підвалах на Поперечці були майже всі як новенькі.
Справа в тому, що іржавичку обожнювали оксі, на яких полював Фантос. Фантос розкладав іржавичку-приманку, дожидався, коли на неї клюне оксі. Тоді Фантос відловлював оксі, й віджимав із оксі хруп’ятинку. Потому Фантос відпускав оксі до наступного разу, а хруп’ятинку жував дванадцять годин. Після цього Фантос намазувався пережованою хруп’ятинкою оксі, і ставав невидимим. Грав у хованки. А ставши невидимим, Фантос міг вештатися де заманеться. Його ніхто не бачив. Це Фантоса вельми тішило. Єдиною незручністю було те, що в невидимості Фантоса частенько попадалися дірки, там де Фантос намащувався погано пережованою хруп’ятинкою. Тоді присутні, не помічаючи Фантоса, могли споглядати окремо його руку чи ногу, а іноді око. І це їх неабияк жахало. А Фантоса засмучувало.
Повертаючись до квітів, скажемо прямо: Фантос любив гамаки-тренажери. Це коли лежиш і качаєшся. Трапилася  йому хоча б раз у житті  квітка з такою назвою — „тренажер-гамак”, Фантос усім серцем полюбив би таку квітку. Та на жаль... Тс... Не почула б Сіма.
Тож до квітів Фантос ставився байдуже. Просто жодній квітці не віддавав преваги. За винятком, як ми вже казали, квіткових одеколонів. Вони добре пахнули. Від запахів квіткових одеколонів, вживаних Фантосом, у декотрих починалася фіззарядка.  Нанюхаються густих пахощів Фантосового одеколону й починається: сіли — встали, сіли — встали.
Тому то Фантосові ідея Сольвейг не здалася визначною. У фізичні вправи Фантос вірив більше.
А самій Сольвейг квіти дійсно допомагали бути майже щасливою. Особливо — нічні квіти. До речі, може вам відома якась квітка, що розквітає вночі? Якщо ви знаєте про такі квіти, то розкажіть про це Сольвейг. Не треба нікуди писати. Просто розкажіть мовчки або вголос. Саме цієї миті, коли Сольвейг важко. Сольвейг обов'язково вас почує. Сольвейг чує, коли ви просите її розшукати загублену річ. І Сольвейг допомагає вам. «Сольвейг, будь ласка, Сольвейг маленька, де ведмежатко, скажи швиденько!» Вона  ж бо допомагає, чи не так? Сольвейг буде дуже вдячна, якщо й ви допоможете їй. Розповісте щось про нічні квіти, в які Сольвейг була закохана. Тому Сольвейг і сказала, що для неї щастя замінюють квіточки. Майже замінюють. Так воно й є: квітуючі вночі під зоряним небом квіти — найчудовіше з відчуттів, пережитих Сольвейг. Коли Сольвейг дивилася на квіти під зоряним небом, вона дивилася вниз, а не вгору. І майже забувала, що не бачить там, нагорі свою зірочку.
Так! А як! А отак! Усі ельфи стривожено зібралися в кімнаті Чаші.  Не враховуючи Рембіка. Рембік приймав душ і реготав, тож ніхто не зважувався сповістити йому погані новини.
Ельфи майже погодилися, що квіти спроможні замінити щастя.
Сіма мало не плачучи, ворушила губами. Фантос ходив кімнатами й збирав квіти, щоб розташувати їх магічним колом. Щоб захистити й убезпечити ельфів. Сіма на Синюшника дивилася. Вона навіть не пробувала обійти стіл, адже здоровенні лопухи загороджували весь прохід. Сіма міркувала яким чином змусити лопухи  негайно зацвісти. Синюшник  голову зігнув — приріс до книжкової стінки. Міляга поліз збирати квіти зі шпалер. Еге ж, намальовані на шпалерах троянди в кімнаті Чаші. Намальовані квіти збиралися погано. Міляга старався, хоча ніхто його про це не просив. Міляга подряпав руки об колючки намальованих троянд, і раптом щось згадав. Міляга задумався і, не дивлячись, відривав від шпалер чергову троянду. Він дещо подряпався, та, попри це намірився луснути по шпалері кулаком, коли його увагу відвернула Сольвейг. Сольвейг промовила щось важливе, і Міляга прислухався. Повернувши голову, він подивився на стіну. Там, куди Міляга збирався щосили луснути стирчав іржавий залізний крюк.
Так що нещастя дійсно наступали звідусіль. А Мілягу врятував щасливий випадок. І це наштовхнуло його на одну цікаву думку щодо щасливих випадків. Міляга зліз із драбини і підійшов до столу. Лопухи Міляга обминув. Сольвейг теж відхилялася від наповзаючих у всі боки  з-під столу лопухів. І згадувала, чи немає ще чогось, крім квітів, що б могло врятувати ельфів. Надати їм впевненості  та захищеності. Відчуття щастя. Рембік співав у душовій.
— Квіти не годяться, — сказав Міляга рішуче.
Всі повернулися до нього.
Лямба, Ляпка та Лякса повитягували голови з-під столу.
— Має бути щось суттєвіше.
— Що суттєвіше? — образилася Сіма.
— Квіти дають почуття наближене до щастя, — пояснив Міляга, — а не щастя. Відчуття наближене до безпеки, але не безпеку. Відчуття на зразок води — не вода. Рембік не може приймати душ відчуттями. Йому потрібна вода. А нам необхідне щастя.
— Та  де його взяти? — знизала плечима Сіма.
Фантос, що тягнув величезного горщика з геранню, зупинився й утупився в Мілягу. Лямба, Ляпка й Лякса видерлися на шведську стінку. Високо, щоб їх було видно. І догори ногами. Це також привертало увагу. Вони зависли вниз головою.
— Шукати щастя, — розвів руками Міляга.
Фантос теж розвів руки, й горщик із геранню гупнув йому на ногу. Пластинчастому трохи відлягло.
— Як? — здивувалася Сольвейг.
І допомогла Фантосові дострибати до диванів. Фантос навіть не лайнувся. Горщик уцілів.
— Лопухи, — зненацька голосно сказала Лямба, котра висіла вище від інших і все бачила.
Ляпка була посередині.
Вона взяла на півтона нижче.
— Ляпухи! — і спробувала замахати руками, але не змогла, тому що трималася.
— Які ляпухи? — не зрозумів Фантос і подивився на Мілягу, а потім у люстерко — на себе.
Лякса знизу хихикнула. Хи-хи-хикнула. А Сіма підняла фартушка й подумала, що раптом Лямба, Ляпка й Лякса падатимуть їй у фартушка — вона їх не втримає.
Пластинчастий щось промовив, але його з-поза лопухів було ледь видно, тому його слова нікого не цікавили.
А лопухи вимахали в половину кімнатної висоти. Зате дуже добре  видно було таргана, що з незалежним виглядом походжав картою Поперечки на шкурі мамонта. Тарган задивлявся й на великий глобус Поперечки. Сіма мовчки переставила глобуса подалі.
— Друзі, адже лопухи! — сказала Лямба.
— Лопухи-бо, друзі! — сказала Лякса.
— Дівчатка, досить! — сказала Ляпка. Вона подивилася на Лямбу.
— Лопухи виросли в тому місці, з тієї шпаринки, — мовила Ляпка.
— У котру, — продовжила Лямба.
— Стікло щастя з тріснутої Чаші, — закінчила Лякса.
Ніхто нічого не розумів. Нічого не розуміють.
— Значить так, — продовжила Ляпка. — Лопухи просочилися щастям.
— І якщо, — сказала Лямба, — ми позрізаємо всі лопухи й вижмемо їх як слід.
Лопухи зашуміли. Ця пропозиція їм не сподобалася.
— Сік, — таємниче прошепотіла Лякса. — Сік із лопуха щасливого — і буде щастям.
— Із лопухів ми начавимо щастя, скільки забажаємо, — підтвердила Ляпка.
— Ура, — закричав Фантос.
А Сольвейг спритно відірвала від лопуха шматочок листячка й приложила до ноги Фантосові. Фантос захіхікав ніби від лоскоту.
— Чудова ідея!
— Та скільки ми начавимо того щастя з лопухів? — засумнівалася Сіма.
— Які розумнички, —Фантос прихильно дивився на Лямбу, Ляпку та Ляксу. Він їх любив.
— Дуже розумні, — погодилася Сольвейг.
— Гарненькі, — сказав Фантос.
Лопухи зашуміли. Він підійшов до лопухів і спробував посмикати їх за листячко. Те відсмикнулося та зашипіло. Фантос злякався:
— Та скільки в них того щастя!
— Я маю  слушну пропозицію, — сказав Міляга.
— Яку слушну?
— Найбільш слушна — це з лопухів, — наполягала Ляпка. Ельфочки нічого не боялися.
— Згадайте, — вів  далі Міляга. — Чим відрізняється чаклунство від буденного життя? Чаклунство від нечаклунства?
— Порядком! — випалила Ляпка.
— Власне, вона права, — вказала Сіма на Ляпку. — У певний час із буденності виникає диво. Тоді, коли це має статися. Просто-напросто, — посміхнулася Сіма, — диво — це все одно що певна година на годиннику. Чи неділя в кінці тижня. Чи Новий рік. Диво — це те, що не може не відбутися у певний час. Якщо власне — це правильне життя.
— Диво — це одна подія із ряду подій звичного життя, — посміхнулася Сольвейг, згадуючи щось своє.
— Так. Диво таким і є, диво — це схід сонця, або квітка, що розкрилася в належний час. А чаклунство — це диво в неналежний час. Диво, яке виникає по волі того, хто здатний  порушити порядок. Чаклуни та чарівники, як вчать нас Старші ельфи, вміють втручатися в природну тканину події, що відбувається. Вони можуть зібрати всі п'ятниці місяця в один тиждень, усі тринадцяті числа десятиріччя в один місяць. І всі п'ятниці місяця йтимуть протягом тижня одна за одною, ніби будні. Але— вчать нас Старші ельфи,  — навряд від того безладу стане комусь краще. Чи підпорядковується це якомусь кращому ладу. Ні!
Можна зробити водоспад на рівнинній річці чи терикон у степу, та ладу це не додасть. Тому-то чаклунство нам, ельфам, не до вподоби. Наша Чаша збирає щастя, ніби коріння дерев — воду. І нам цього вистачає.
— Чудово, — сказав Міляга, — оце я й мав на увазі. Нас із вами врятують не квіти і не сік... — Пластинчастий замукав, — лопуха вирослого там, куди стікало щастя з тріснутої Чаші Щастя.  Помимо чародійства і чаклунства існує ще дещо.
Міляга зробив паузу.
— Що, що саме?
— Щасливий випадок! — урочисто проголосив Міляга і озирнувся на драбинку.
Пригадайте — чуття щасливого випадку присутнє кожному ельфу. Щасливі випадки — це не чудеса, а природні події. Ніби перебігти  крижинками річку, чи розшукати скарб, чи втиснутися до поїзду метро, що відходить. Нічого небувалого. Це воно й є — щасливий випадок. Чудеса — складова частина природи Поперечки і всього світу аж до Ельфелевої вежі. Далі я не бував.
Тарган на карті ввічливо покивав. Видно й він далі не бував.
— І щасливі випадки, й чимала частина інших випадків, що створюються природою. Хто здатний вирізняти щасливі випадки, користується ними без всяких чар. Він може, не втручаючись у природу, нічого не порушуючи, досягти мети. Ми ельфи потрапляємо на останню електричку, з допомогою щасливого випадку.
Чарівники з чаклунами, аби дістатися туди, куди ми спокійно поїхали  останньою електричкою, виламують купу пластів простору та часу. Порушують лад і тому отримують кепський результат. Спалюють масу коштовної енергії і змінюють природний перебіг подій,  ранять простір і час — далекий і близький. Пам'ятаєте,  ми робили компас на Вежу ельфів, що діяв за принципом щасливого випадку? Механізм нам принесли старші ельфи. Щасливі випадки збирала маленька батарейка, котру ми придумали самі.
— Компаса винайшов Домашек, — пригадала Ляпка.
— І на тому компасі, — продовжував Міляга, — при кожному щасливому випадку стрілки вказували в напрямку Ельфелевої вежі. На жаль, цей компас працював на слабеньких щасливих випадках і невідомо, чи знадобився він Домашекові.
По ньому складно відшукати Ельфелеву вежу швидко, а Домашек узяв його з собою. Про всяк випадок. Тепер надійшла наша черга покластися на всяк випадок.
Якщо Домашек забрав Чашу  щастя, якщо вже позникали невідомо куди пакети зі щастям, і ніхто не годен нам допомогти, то єдиний  можливий захист — це не квіти з відчуттям, і певно не сік з лопухів.
Між тим Лямба, Ляпка і Лякса вже злізли зі шведської стінки й роздивлялися лопухи, по черзі торкаючи їх і уважно слухаючи Мілягу.
А Синюшника зокрема вже видно не було. Але було чутно, як він страждає. Він бідкався, що в нього вісім пластиночок шиї болять, наче він їх рахував, свої пластиночки. На що Лямба запропонувала йому пожувати цілюще листячко лопуха, просочене щастям. Лякса хіхікнула, уявляючи  Пластинчастого, який жує листя. Тому що зубів у Пластинчастого не було - були пластинки. А листя набрало жовтого кольору. Не виключено, що листя насправді стало цілющим, без жартів. Он скільки щастя ввібрало! Принаймні, Фантосова нога, на яку впав горщик, не боліла. Горщик теж не скаржився.
Рембік наспівував під душем свої пісеньки. Щось давно вже він не виходив звідти. Та однаково його ніхто не звав. Ніхто не хотів псувати настрій єдиному ельфу, що не відав про неприємності.
— Отак, — підсумував Міляга, — коли вже ніхто не може нам допомогти, то єдине, що нас може захистити, це щасливі випадки.
— Слушно,  немає сумніву — сказала Сіма, — ми повинні самі потурбуватися про себе, ніби заблукалі діти.
— Діти, — ляснула себе по лобі Сольвейг, — Певна річ, Міляга правий. Пригадайте, пастки для щасливих випадків Старші ельфи робили дуже просто. Малятам настрочували кишеньки для щасливих випадків. Та й годі. Щасливі випадки самі туди залазили, з цікавості. І діти могли ними користуватися, коли заманеться.
Проте трохи старшим ельфам  більш подобалися пастки з вигадкою та інтригою. З пригодами. Нашиті кишеньки такі ельфи вважали ознакою зовсім дитячого віку. Просто для немовлят. Мамусі-ельфочки нашивали такі кишеньки крихіткам. Малята могли засунути руку в таку кишеньку й дістати щасливий випадок будь-коли. Й торохкотіти ним спокійно ніби брязкальцем або іграшкою. Отакі пасточки для щасливих випадків завжди нашивали маленьким ельфеняткам матусі-ельфочки.
—  Так воно й є, — пригадала Сіма, — Міляго, ти правий.
— Я — ельф, — з гідністю сказав Міляга.
Умовивши щасливий випадок, що торкнувся мене, вас, Рембіка, Міляги, чи Сіми і скориставшись ним можна створювати чарівні конструкції, там, де немає жодних підстав для чаклування та чуда.
До-ре-мі-фа-соль-ля-сі-до, розумієте? Ельфи зрозуміли. Й почали думати: а як же ми впіймаємо щасливий випадок?
Щасливий випадок ми ловитимемо за допомогою пасток. Автор попереджує, що способи, за допомогою яких ельфи ловили свої щасливі випадки, їх ідеї та будова пасток — інтелектуальна власність ельфів і застерігає читачів від спроб ловити щасливі випадки способами, вже випробуваними ельфами. По-перше, у вас нічого не вийде. А по-друге, пастку для відлову щасливих випадків має будь-яка істота: чи то ельф чи ви самі. Тому треба завжди шукати власну пастку для щасливих випадків, а не підглядувати, як її роблять інші.
Ельфи постановили збирати щасливі випадки, щоб дочекатися Домашека. Кожен ельф мав власні таємниці. Тож варто було тільки почати. Щасливі випадки швидко ловились до пасток ельфів. Фантос нашорошив вушка, так уже йому кортіло наловити щасливих випадків більше від усіх. У нього навіть долоні засвербіли до щасливих випадків. Він досі почувався винним, що неприємності в домі ельфів почались через програну ним партію в шахи. Коли він програв, всі зрозуміли, що негаразди не тільки не покинули ельфів, а ще й проникли в середину будиночку.
— Ох, і навіщо я сів грати проти себе в шахи? — побивався Фантос.
Як добре, що Міляга згадав про щасливі випадки й про те, що ельфи вміють їх відловлювати. Зараз кожен ельф мав налагодити пастки. І просто наловити своїми пастками щонайбільше щасливих випадків. Фантос певно що помилявся вважаючи, що нудьгуватиме, чекаючи Домашека. Нудьгувати йому не довелося.
Події закрутилися чимдалі швидше. Фантосові довелося не нудьгувати, а споруджувати пастки, чим він і зайнявся.
— Чудово, — сказала Сіма, — тільки потрібно поквапитися, дорога кожна секунда.
Сіма лясь — і впіймала руками гарнесенький щасливий випадок. Їй просто пощастило.
— А куди ми їх подінемо? — задумалася Сольвейг.
— Кого?
— Щасливі випадки?
— У патіо, на дитячий майданчик, — сказали Лямба, Ляпка та Лякса.
Сьогодні вони збиралися вилізти вище ніж звичайно, і купа щасливих випадків на драбинках нагодилася б.
— У патіо — так у патіо, — всі легко погодилися і взялися майструвати пастки.
Синюшник завмер і ні пари з вуст. Йому здавалося, що він приріс, і думалось, що ось зараз, цієї миті, коли про нього всі забули, на довжелезній нитці згори, може від таргана, на нього, нерухомого й немічного Синюшника опуститься страхітливе павутиння. Він запищав, та ніхто не звернув  уваги, бо ніхто його не бачив за лопухами. Не було зображення.
— Ну що, — сказав Фантос, — приступаємо.
Фантос дістав із письмового столу Домашека кольоровий картон, ножиці, клей і кольоровий папір.
— Тільки  не підглядати, — розпорядився Фантос.
Кожен ельф мав власні секрети і способи побудови пасток для ловів щасливих випадків.
Лише Лямба, Ляпка і Лякса не дуже  приховували свої дії. Ті пасточки, що будували Лямба, Ляпка та Лякса, могли не працювати в руках Фантоса чи Міляги. І працювати в руках якоїсь найзвичайнісінької дівчинки з Поперечки. Жодних пасток не створював Рембік. Тому, що сидів у душовій. Ельфи вирішили обійтися без нього, сподіваючись самотужки назбирати доволі щасливих випадків для захисту.
Все одно кожен ельф вельми дорожив власним секретом. Адже  їх таємниці тягнулися вглиб століть. Ельфи на Поперечці були не сім'єю, а чимось середнім між шкільним літнім табором та яслами. Фантос розстелив на підлозі плед, що стягнув з дивану й почав щось бубоніти, вирізуючи з кольорового картону фігурки.
Фантосові, аби спорудити пастку для щасливих випадків, необхідно було збудувати маленького млина з жорнами. Ельфіра напудила б у штанці від радощів, підглядівши хоч в найменшу шпаринку, чим займаються ельфи. Тоді б у її руках опинилися справжні можливості впливати на ельфів. Нещасливі випадки. Сама  ідея здатна була підняти її на рівень майже  чарівниці. На жаль чи на щастя, вона про це не знала. Вона не знала, як майструвати пастки для щасливих випадків, і не знала як будувати пастки для нещасливих випадків. Та щось таки вона знала?
Фантос так зосередився, що не звертав уваги на навколишнє. Зате Лямба, Ляпка та Лякса продовжували уважно слідкувати за кожним. Ні, вони зовсім не підглядали, вони й самі знали неперевершений спосіб робити пастки для щасливих випадків, і вони дуже  на нього надіялися. Проте Фантос махав на дівчаток руками.
— Відійдіть, відійдіть, відійдіть!
Фантос боявся, що якщо ельфочки Лямба, Ляпка та Лякса будуть дивитися, як він будує пастку, то нічого не вийде, як із шахами. Еге ж, справа не в тому, що він остерігався розкрити секрет, він боявся, що вони наврочать.
А що ж Міляга? Міляга спершу поникав під плінтусом. Пошукав щасливі випадки, а не ловив їх: під плінтусом, під шпалерами, в шафі для одягу — ніби дрібні гроші, що завалялися у кишенях чи під килимом. Адже могло бути, що за кращих часів Домашек замітав щасливі випадки під килим. Та марно, Міляга нічого не знайшов, крім маленької середньовічної монетки.  Він віддав її на щастя Лямбі, Ляпці та Ляксі. Тоді Міляга вирішив зробити так, як-от його дідусь. У таких випадках дідусь сідав і грав на фортепіано. Тобто на піаніно. Щось із «Чарівного Лускунчика».
Щасливі випадки самі до нього зліталися, щасливі випадки стрибали струнами всередині піаніно й ухилялися від ніжних молоточків. Той, хто чудово грає на фортепіано,  не має потреби в жодних пастках.
Міляга просто заграв так, що всі підвладні музиці щасливі випадки стікалися зацікавлено до молоточків. От скільки граєш — стільки щасливих нагод і назбираєш. Потім варто лише відчинити кришку піаніно й вигребти щасливі випадки, що туди понабивалися обома руками.
Лямба, Ляпка й Лякса покрутили монетку на щастя, отриману від Міляги, й вчинили так. Вони зібрали камінці, намистинки, скельця, шматочки бурштину, уламки пластмасових іграшок, усюди, де тільки можна. Навіть із підвалу. Потому відполірували все це у своїх долоньках, надаючи знахідкам єдиної форми, й перетворюючи їх в однакові намистинки. Лямба, Ляпка й Лякса все-таки були ельфочками, а не звичайними дівчатками й здатні були відполірувати в долоньках будь-що, навіть надміцні метали. І полірували не гірш полірувальної машини. Опісля в відполірованих намистинках, камінцях, уламках, скельцях, шматочках янтарю й монетці на щастя від Міляги, Лямба протерла дірочку. Просто  Лямба, як ельфійка мала таку особливу властивість. Протикати поглядом все, що завгодно. Далі Лякса знайшла різнобарвну нитку шовкового павука. Ясна річ, що нитки шовкового павука не валялися аби де. Ляксі вдавалося розшукати нитки шовкового павука краще, ніж іншим — Лямбі та Ляпці. Відтак ельфійки зеленоокі просилили нитки шовкового павука через дірочки в намистинках і зав’язали нитку легким ельфійським вузликом. Скидалось на те, ніби нитка зрослася. Вийшло  намисто з монеткою на щастя. Ляпка втерла в намисто трохи соку лопуха щасливого з-під столу, вірніше вже з-над столу й ельфійки по черзі на нього подихали. Отаке було намисто. На його намистинки стовідсотково, ніби метелики на квітку, опускалися щасливі випадки. Ельфочки про це знали. Ті щасливі випадки вони знімали з намиста й складали до кишеньок на фартушках. Потім вони бігали подивитися, скільки щасливих випадків зібрали Сольвейг, Сіма, Міляга і Фантос. Усі їх проганяли. Через те, що Лямба, Ляпка й Лякса торохкотіли й заважали ловити й рахувати. Тоді Лямба, Ляпка й Лякса полізли на той бік столу по шведській стінці, по глобусу Поперечки, що обертався, по пустій книжковій полиці, з якої познімала книги Сіма. Там вони почали дмухати на Синюшника, що почувався безмірно самотнім і впрівав обабіч каміну. Лямба оббризкала Пластинчастого водою, Лякса пригощала пінкою, а Ляпка пропонувала понюхати нашатир. Пластинчастий заперечливо махав очима. Махати головою він боявся. Сіма чула те метушіння й переживала. Синюшникові було дуже тяжко, й Сіма не здогадувалася наскільки буквально. А їй, Сімі, для  створення власної пастки для пошуку щасливих випадків знадобився пісок і гойдалка.
Щоправда Сіма вміла ловити щасливі випадки просто так, руками, але  для цього потребувалися довгі руки. Врешті решт Синюшник пхинькав тихенько, й Сіма вирішила не звертати на нього уваги. Зосередитися на справі. Тому що створення пасток на щастя в даному випадку було найважливішою справою ельфів з Поперечки.
Синюшник  ледь проглядав крізь лопухи. Синюшник супив пластинки на обличчі, підборідді та на бровах. Йому кортіло, щоб все якнайшвидше скінчилося.
Сіма не хотіла будувати пастку. Сімі подобалось ловити щасливі випадки просто долоньками. Вона знала як. Але впіймані щасливі випадки билися в неї в долоньках наче голуби, їй ставало шкода, і вона їх відпускала. Як Сіма робила глибокі пастки? Сіма примудрилася знайти собі місцинку, де її ніхто не бачив. Зате всі почули: «Цвірк, цвірк». Усі щасливі випадки, а не тільки ті, що ловив Міляга, були дуже мелодійними, чарівно звучали. Та й взагалі лови щасливих випадків, влаштовані ельфами з Поперечки, звучали казковою музикою.
А Сольвейг? Сольвейг подумки заплела нитки по кімнаті, прикріпила їх до важких штор, закрутила кілька пружинок подумки, зав'язала кілька уявних вузликів на лампі, на рогах оленя, на хоботі мамонта й поклала у власну пастку для щасливих випадків приманку — язичок холоду. Щасливим випадкам, яких ловила Сольвейг, подобались язички холоду як приманка. Далі Сольвейг спорудила мислену сітку під баскетбольним щитом з кільцем, що висіли зліва від телевізора, і миттю до її пастки влучив перший щасливий випадок. Потрапив до щита під баскетбольним кільцем і впав у сітку.
— Запрацювало! — зааплодувала Сольвейг.
На неї хтось шикнув. Клювало не у всіх. Кімната була сповнена трелями та переливами щасливих випадків що капали, падали й ловилися.
— А куди ми їх складемо? — занепокоїлися Лямба, Ляпка та Лякса, назбиравши цілу купу маленьких сріблястих живих щасливих випадків.
— Може в погреб? — подав голоса Фантос.
— Або на горище, — сказала Сіма. Горища всім подобаються.
— Або в скрині, — застрибали Лямба, Ляпка й Лякса, заплескавши в долоньки. Їх хвилювала можливість зробити відразу дві цікавих справи.
— Спочатку наловимо якомога більше, — отак вирішив Фантос.
А щасливі випадки продовжували ловитися в пастки маленьких ельфів.
— Тиньк, — ловилися щасливі випадки, — бульк, блінк.
І з кожним щасливим випадком маленькі серця ельфів ставали все спокійнішими, а личка — світлішими. Ставали більш упевненими. «Памк» — падали щасливі випадки то в одні, то в другі, то в треті руки. Їх було сила-силенна.
— Може досить? — нарешті не витримала Сіма. — А то переловимо всі щасливі випадки на Поперечці. Через це нікому, крім нас щаститиме.
— Досить, — зраділа Сольвейг і потихеньку випустила останнього, що потрапив до її сітки, щасливого випадка.
— Досить, — легко погодились Лямба, Ляпка й Лякса.  Над власними вчинками вони довго не міркували.
Міляга також вирішив, що їм вистачить. А Рембік ні про що не думав, продовжуючи хлюпатися в душі.
— Так, куди ми їх поскладаємо? — знов спитав Фантос, котрий наловив найбільше.
— У погребі вони замерзнуть, — промовили Лямба, Ляпка і Лякса. Їм подобалися скрині.
— Нехай у патіо пурхають, у пісочниці, — запропонував Міляга й витер руки паперовим рушником. Він не хотів діставати щасливі випадки з піаніно брудними руками.
А лопухи й Пластинчастий не виказали жодної власної думки. І тарган змовчав. Він задрімав на карті Поперечки. Точнісінько біля Злояруги. Тому всі постановили — в патіо. У дворику будиночка ельфів знаходився маленький дитячий майданчик з гойдалками, драбинкою та пісочницею. Ельфи вирішили, що  це найкраще місце для щасливих випадків. З одного боку — спіймані щасливі випадки вже не могли вилетіти з патіо, з іншого боку — їм тут було зручно й просторо.
— А що з ними буде, коли повернеться Домашек? — пролепетала Сольвейг. Їй було шкода, що така кількість яскравих, ніби папуги, й живих, мов золота рибка, щасливих випадків томитиметься в неволі.
— Випустимо, — великодушно сказав Міляга. — Тільки спершу порахуємо, щоб кудись не запропастилося. Нічого нікуди не пропало, й ніде нічого не згубилося. Якщо ми ними не скористаємося, треба, щоб вони всі повернулися в природу.
Тож ельфи почали рахувати щасливі випадки, які пурхали, літали й метушилися. Через це ельфи збивалися й заходилися від реготу. Тут нарешті Рембік з душу вийшов. Рембіка стрічали квітами та співами, цвірканням щасливих випадків і хащами лопухів. Рембік спантеличено роззирнувся. Кімната Чаші й ельфи мали незвичний вигляд. Обличчя ельфи мали такі, ніби щойно прокатались на американських гірках чи побували в пральній машині. Дуже щасливі обличчя. Ельфи сміялися. По всій кімнаті літали щасливі випадки. Ельфи тикали в них пальцями. З-поза лопухових хащів хтось пищав. Рембік сторопів. Квіти, щасливі випадки, ельфи. У Рембіка очі на лоба полізли. Під гумову шапочку. Ельфи щось дораховували, ворушачи губами, цмокали, а Лямба, Ляпка й Лякса по черзі щоденничка вели. Щось занотовували й черкали.
— Що це у вас отут відбувається? — здивувався Рембік.
— Тсс, ет, не заважай, не вийшло. Ціпа, ціпа-ціпа.
— Навіщо ви сюди квіти з оранжереї перетягали? — не вгавав Рембік. — Навіщо щасливих випадків наловили?
— Та він бо все ще нічого не знає, — підняла голову Сольвейг.
Усі подивилися на Рембіка.
— Про що я не знаю? — здивувався Рембік.
— Тут такі справи, — почав обережно Міляга.
— Щастя, — прошепотіла Сіма. Їй так не хотілося псувати настрій Рембікові. — У пакетах.
— Що — щастя у пакетах? — перепитав Рембік, все ще не розуміючи.
— Щастя зникло, — сказала Сіма, похитуючись. Лопухи теж скрушно захилитались. За лопухами промигтів Синюшник.
Рембік підозріло подивився на лопухи.
— У якому розумінні зникло?
— У розумінні поцупили, — просто сказав Фантос. — Ми тут ставили, — він вказав місце біля  дверей, — а воно — тю-тю.
Рембік зненацька почервонів. Подивився на підставочку, потім підійшов до завіси в прихожій і шторку відіпнув. 
— Ну, нічого собі, — сів Фантос на диван.
Щастя, що вважалося загубленим чи покраденим, спокійно стояло собі в пакетах за фіранкою. Усі охнули. А Рембік зніяковів і почервонів ще більше. Він так почервонів, що в нього пара здійнялася від рушника, звисаючого з плечей.
— Я не навмисно, — виправдовувався Рембік, — я тут у душ бігаю, а пакети зі щастям поряд з дверима стоять, я їх просто забризкати побоявся. Щастя намочити. Тому я їх і переставив за шторку. Я думав — ви бачили.
— Переставив, — реготав Фантос, — а щастя бо вдома лишилося.
— А я гадав, — Фантос на шахову дошку подивився. — Значить, — закричав Фантос голосно, — я виграв! Виграв!
— Виграв! — кинулися обіймати Фантоса Лямба, Ляпка та Лякса, — Фантосику, ти переміг!
І вони подивились одна на одну. Виявилося, що у них теж усе гаразд. І косички, і фартушки випрасувані, і ластовиння там, де слід. Це вони з переляку навіяли собі жахів.
Тут з-під лопухів, з-під столу Синюшник виліз, Пластинчастий. Всі роти порозкривали.
— Ти ж приріс!
Теж мені — приріс. Зовсім Пластинчастий не приріс! Вуха розвішувати не треба. Аж ніяк ні до чого Пластинчастий не приріс. Так, вухами розмахався. Це коли Сіма з Синюшником книги по гербаріям поруч з книжковою шафою перекладали, одну товсту книгу Сіма Синюшникові на вухо поставила. Саме тоді паніка почалася, що щастя пропало. Сіма побігла, а Пластинчастий головою смикнув, вухо під товстою книгою опинилось. Пластинчастий подумав, що приріс. А Сіма вже й не бачила, що у Пластинчастого том про гербарій на вусі. Вона подумала, певно, він дійсно приріс, якщо репетує й головою не ворушить. А коли Рембік щастя знайшов, Пластинчастий вирішив до вуха доторкнутися. І второпав, що на вусі книжка лежить. Він витяг вухо з-під книги й крізь лопухи до всіх проліз.
Міляга подивився, що у Фантоса все гаразд, і у Лямби, Ляпки та Лякси, і у Пластинчастого, і телевізор притьмом увімкнув. І нічого. Все чудово. По телевізору мультики крутили. Зозулі й сліду не було.
Усе скінчилося якнайкраще. Усі були дуже задоволені. Отак!
Рембік по кімнаті метнувся, допоміг квіти рознести. Квіти рознести, пастки розібрати. Пастками ельфи розпорядились по-різному.  Лямба, Ляпка та Лякса своє чарівне намисто повісили на хобот мамонта. Лякса хотіла повісити на роги оленя, проте Лямба приєдналася до Ляпки. Власне кажучи, намисто, зроблене Лямбою, Ляпкою та Ляксою, віднині справді стало чарівною річчю. І можете мені повірити, що варто було б йому потрапити до рук звичайної дівчинки з Поперечки — то та дівчинка за допомогою намиста могла б зробити безліч найрізноманітніших чудесних речей.
Сольвейг свою віртуальну пастку зруйнувала, щоб когось не поранити. Оскільки віртуальні пастки ранять так само сильно, як і справжні. Просто їх не видно. А від того, що їх не видно, вони ще небезпечніші.
А Фантос свою руйнувати не став. Млинка для щасливих випадків Фантос прибрав Домашекові до шафи. І замкнув шафу на ключ, щоб хтось не переставив того млинка випадково як пакети. Міляга просто провітрив фортепіано, тобто піаніно. А Сіма? Відверто кажучи, Сіма так і не добудувала свою глибоку пастку в пісочниці. Вона зловила пару щасливих випадків руками й знов їх відпустила. Її глибока пастка для щасливих випадків так і лишилася недоробленою. Зате вона зацікавила Рембіка. Рембік почав щось будувати в пісочниці, і глибока пастка Сіми для чогось йому здалася придатною. А над піщаним замком цвірінькали щасливі випадки.
Усі зголодніли, бо відтоді, як Домашек покинув будиночок ельфів, були зайняті безглуздою метушнею. Усі трішки зголодніли.
— Нумо віднесемо щасливі випадки в патіо, на дитячий майданчик, — запропонував Фантос, — і перехопимо щось, а потім...
— А тоді збудуємо замок, — зненацька сказала Ляпка.
Лякса енергійно закивала.
— Замок із піску, у пісочніці.
— А квіти? — спитала Сольвейг.
— Ну, частину квітів ми вже віднесли, — сказав Фантос, — а решта нехай стоять тут, може їм тут краще.
Лямба, Ляпка і Лякса мимоволі на лопухи скосили очі.  Лопухам точно тут було довподоби. Лопухи вже не тільки з-під столу лізли, вони вже на крісло вибралися й на стола листя повкладали. І до кухні перли, в розумінні росли в її напрямку. Тарган теж шукав кухню на карті Поперечки. Але в кухні на карті Поперечки крихт було катма, і тому тарган вештався картою злий і голодний.
— До кухні так до кухні.
Сіма вирушила за Фантосом до кухні. Синюшник плентав услід за Сімою. Жодного стресу чи ураження нервової системи після випадку з шафою в Синюшника не було. Синюшник звик приростати. Щоправда, деякий час Синюшник намагався не підходити близько до речей, до яких могли б прирости його вуха. А до чого вони могли приживитися? А хто його знає? Синюшник усе обминав.
Сіма йшла попереду Синюшника. Вона сподівалася, що серед Домашекових запасів знайдеться дещо для Синюшника. Фантос уже закусував. Два товстих стебла лілії й одне стебло ревеню на пів-батона в одній руці і верхівка яблучної пінки в другій. Лямба, Ляпка й Лякса подивилися на те, як Фантос наминає бутерброд і пощипали свіжих бруньок. Свіжі бруньки росли в столовій бруньківниці. Лямба пощипала вербових бруньок, Лякса — вишневих бруньок, а Ляпка — каштанових. Як бачите, смаки ельфочки мали зовсім різні. Потім Сіма з Синюшником пошелестіли між собою й вибрали желе. Желе готувалося швидко й лоскотно. Синюшникові подобалося, коли лоскотно.
Сольвейг придумала собі повітряні млинці з пластівцями. Фантос збовтав собі гоголь-моголь з шоколадом та вершками. А Міляга поміркував і погодився на холодник з лілій, огірків і латаття на рясці, приготований Рембіком.
Згодом, коли всі поїли, Лямба, Ляпка й Лякса знову збігали до лопухів. Лопухи доросли майже до стелі. Потім ельфи приєдналися до Міляги й Рембіка, що гралися в патіо.
У них виходив дуже цікавий іграшковий замок з піску. Та й води в фонтанчику досхочу, піску — море, відерець, грабельок та лопаток — скільки завгодно. Я й сам би пограв.
А Рембік будував у пісочниці рови й міст там, де Сіма почала робити глибоку пастку. Міляга залюбки міг зводити зубчасті стіни. Зубчасті стіни й сторожову вежу. І вогке підземелля. Проте вогке підземелля без Рембіка у Міляги не виходило. Вони почали допомагати один одному. Щасливі випадки, літаючи по патіо, сідали на іграшковий замок, будований ельфами: на башточки, на стіни, на іграшкові будиночки, які зводили Лямба, Ляпка й Лякса, і взагалі сідали, де заманеться. А ще Фантос запропонував перенести на будівництво акваріум і спорудити басейн у дворі іграшкового замка. Всі ельфи захоплено допомагали Рембіку й Мілязі будувати замок. Рембік продовжував робити своє підземелля, басейн, Лямба, Ляпка й Лякса розбивали іграшкові клумби і розташовували маленькі іграшкові кущики. Ну а Фантос укріплював міцні зубчасті стіни, Сіма з Синюшником — башти. Міляга зводив головну башту замка.
Лямба, Ляпка й Лякса крім басейну умовляли Рембіка зробити підводну річку під замком. Таємничу й дивовижну, котра з'єднається з ровом навколо замку. Рембік хитав головою. Він вважав цю ідею нездійсненною.
Ельфи так захопилися будівництвом, що й не помітили, як відчинилися двері, і до дворику увійшов Домашек із Чашею в руках. Слідом за Домашеком у чорно-білій кепочці, в чорно-білих гетрах, з чорно-білим рюкзачком зайшов Старший ельф з Ельфелевої вежі. Дівчатка-ельфочки, забачивши Домашека й гостя заверещали від напливу почуттів. І не тільки Лямба, Ляпка й Лякса, але й Сольвейг та Сіма. Фантос зареготав. Рембік заплескав у долоні, а Міляга перекинувся через себе. Домашек з тріумфуючим видом поставив перед ельфами Чашу Щастя. Вона була ціла і неушкоджена. У всіх ельфів так відлягло від серця, так відлягло. Вони оточили Домашека й Старшого ельфа й повели їх до кімнати.
— А це що? — здивувався Домашек, вказуючи на лопухи.
— Вони виросли там, де пролилося щастя, — пояснила Лямба.
— Ми хотіли вичавити з лопухів щастя, — підтримала її Лякса.
— Ми загубили пакети зі щастям, — сказала Ляпка.
— Я бачу, ви тут не нудьгували, — сказав Домашек.
Старший ельф посміхнувся і подув на лопухи, котрі негайно перенеслися у двір до чорно-білого дракона. Той негайно почав ними ласувати. Усі пішли на це поглянути. Дракон зрадів, побачивши ельфів із Поперечки. Він хрупав соковитими лопухами, а Лямба, Ляпка та Лякса його гладили. Після цього вони кинулися до кухні готувати чай. Сольвейг звільнила чільне місце за столом для Старшого ельфа. Домашек і Фантос встановили Чашу Щастя, туди, де вона мала бути. Поки ельфи приводили себе й будиночок ельфів до ладу, Старший ельф покатав їх по черзі на чорно-білому драконі над Поперечкою. А затим усі пили чай і розмовляли. Ельфи розпитували Старшого ельфа  про справи в Ельфелевій вежі. Старший ельф розпитував їх про Поперечку. Ельфи наввипередки розповідали Старшому ельфові й Домашеку, як вони згубили щастя, як їм здалося, що їх переслідують невдачі. Як програв Фантос, як приріс Пластинчастий, як вони намагалися захистити себе квітами й соком лопухів і про пастки для щасливих випадків. Старший ельф неабияк сміявся й хвалив ельфів за кмітливість,  і за те, що вони не відчиняли нікому двері.
Щасливі випадки Старшому ельфові сподобалися. Йому сподобалося, які молодші ельфи розумні, й він їх дуже-дуже хвалив.
Щасливі випадки зібралися на іграшковому піщаному замку в пісочниці патіо. І з тим замком щось відбувалося. Він мерехтів, оживав.
Тим часом ельфи пригощали Старшого ельфа чаєм й усім що мали. Потому Старший ельф вирішив позайматися з Домашеком. Ельфи помалу розходилися.
Фантос промовив:
— Бувайте, мені пора!
Він потиснув руку Старшому ельфу як дорослий і вислизнув із будиночку за двері.
— То й я пішов, — сказав Міляга, підстрибуючи від нетерплячки. Він мав щось своє на думці.
— А можна й ми підемо, погуляємо? — спитали хором Лямба, Ляпка й Лякса. Вони посвіжішали, повеселіли і їх нестримно несло на вулицю, наче вітерцем павутиння.
Рембік вийшов із душу й промурмотів:
— Треба дещо принести.
А Сіма з Синюшником зникли так само тихо, як і прийшли. Вони збиралися повернутися, бо приготували всім ельфам сюрприз. Ще раніше, до подій із Чашею. Потім, останньою зникла Сольвейг. Вона була така щаслива, вона була  така щаслива. Хоча її зірочки на небі це щастя не знайшло.
Після всього, коли ельфи сповнилися щастям, ніби квіти  дощем, вони заквапилися на Поперечку. Важливо було повернутися туди, де їх настигли прикрощі. І переконатися, що  життя налагодилося. Знаєте, як хочеться повернутися й упевнитися, що справи йдуть чудово! Усім хочеться. І Сімі з Синюшником, і Домашеку, й Мілязі, й Рембіку. І Лямбі, й Ляпці, й Ляксі. Усім-усім-усім..
Й останнє, у цій розповіді. Піщаний замок, обліплений щасливими випадками, раптом несподівано засіяв, збільшився і зник. Разом із ним зникли всі щасливі випадки, про які за поспіхом забули ельфи. Зник і замок, і щасливі випадки.
Ніхто не знав, куди вони зникли.