Ти відійшла у морок забуття
І розірвала павутиння ночі.
Здалось на мить: закінчилось життя,
Лиш серце шепотіло, що не хоче.
І ранок спав із неба на поріг,
Схилив чоло в зажурі дню на плечі.
Я винний в тому, що тебе я не зберіг,
Я винний сам у смутку й порожнечі.
Ти ж по життю крокуєш не сама.
Не згадуєш, не згадуєш, не згадуєш.
Мені ж без тебе більш життя нема,
Моє життя ти кожен день розтрачуєш.
Розтрачуєш, цілуючи вуста.
У очі іншого вдивляючись закохано.
Для нього нині ти і ніжна і свята,
А я втручаюсь спогадом непроханим.
Прошу тебе, навік мене забудь
І відпусти нарешті. До побачення.
Хай в щасті дні життя твого пройдуть.
Моє ж життя тепер немає значення...
Прощання
© Copyright: Сергей Шаталов 2, 2009
Свидетельство о публикации №109052502094
Свидетельство о публикации №109052502094
Рецензии