У Львовi - дощ

Мокрий картон і сіра акварель-
То львівське небо.
В місті Лева – дощ.
І на старій бруківці – відблиск срібла.
Кава,
Саме, та, що Хем
Пив, як писав «Старий і море»,
Зігріває,
П`янить смаком і ароматом див.

Оперний театр
Так обійняв мене злотим бароко –
Зайшлося серце.
Плакав би Чайковський,
Коли б отут сидів,
У сьомому ряду партеру,
Бо була Одетта
Така прозора – майже неземна,
Не руки – крила!

Випивши вина
В старій кав`ярні під цю літню зливу,
Я споглядаю мітинг і концерт,
І все про Україну, де не вмерла
Ні слава, ані воля.
Острів
Із парасоль
Перед страшною стелою з Тарасом.
Гримить «Ганьба!» якимось депутатам.
А іноземці –
Замерзлі, мокрі – бродять по дощу,
Під капюшонами зігнувши спини.
Який готель, коли у Львові – дощ!
То варто пережити.

В самоті
Блукаю містом,
Де так диха камінь
Вологим подихом століть,
І стіни храмів
Підвалом пахнуть.

У Львові – злива!
Ллє вода
З готичних куполів старих соборів.
І мені щемить у серці –
Скоро від`їжджаю.
А дощ стікає
По плащу поета. Та не промокає
Міцкевич.
На хресті Ісус за нами плаче.
Я перехрещусь,
Та легше не стає,
Бо скоро поїзд.

І менталітет,
Що не роби - вже не врятує
У бедламі
Російськомовнім.
Буду сумувать
За дивним містом,
Де в маршрутці грає
Касета «Бітлз», а не блатний «шансон».
І пам`ять збереже
Ці відчуття навік (мені так треба):

Сіра акварель
На мокрому картоні –
Львівське небо.