Легенда про Лута и Аву

                ПРИСВЯЧУЮ ЗАСЛУЖЕНОМУ ЖУРНАЛІСТУ УКРАЇНИ
                ВОЛОДИМИРУ САПОНУ.М.ЧЕРНІГІВ

                Недалеко от Киева есть древнее село Лутава.
                За древними сказаниями именно здесь произошло
                первое востание  парня Лута и девушки Авы, против
                родовых законов, запрещающих любить, представителям
                разных родов и живущих на разных берегах р.Десна.
                Память, про этот подвиг,- сохранит эта поэма.
                Автор Пётр Лавренчук.
По Десні дуже бистрій
Тихо човен пливе
Рибак Лут із Остра
Рибу в човен бере.
Сварог сяйвом своїм
Землю щедро скропив-
Десь у лозах "красних"
За роботою діву
Його погляд спинив.
Хитрий мудрий Срибог
Швидкість річці дае
По Десні мов лодья
Вже сорочка пливе.
Не дістать, не спинить
Плаче діва в лозі
Рік же цілий вона
Ткала й шила її.
Лут біду угледів
Й хутко човен спинив
І як справжній ловець
ЇЇ спритно зловив.
Він дівчину знайшов,
І пропажу віддав-
Коли глянув на неї
Аву він покохав.
Почуття це приходить,
Один раз - назавжди
Та частенько приводить
Як завжди - до біди.
Лада любить усіх
Вихованців своїх.
не пробача вона-
Тільки зраду та гріх.
Ніжно хлопець дівчину
Обіймав й цілував.
Біля іншого роду,
Його човен стояв.
Потяг мати свій рід
Це святе почуття-
Кожна дівчина хоче
Взяти в руки дитя.
Заборона й табу
Ворог всім почуттям-
Рідні Ави сказали:
"Не потрібен він нам!-
Він не нашого роду,
З берегів він чужих
Виглядай на Купала
Краше хлопців своїх."
Та любові не скажеш:
" Не чіпай!Я не хочу!"
І частенько у Ави
Блищали заплакані очі.
Лут рішуче промовив:
"Я тебе  не віддам-
Нехай рідні простори
Хатою стануть нам!"
Коли рідні вгледіли
Що, кохані вже вдвох
Вони галас зчинили:
"Покарай їх Стрибог!"
І летіли прокльони
В почуття це святе,
Віче швидко виносить
Прокляття свое.
Вже летіли каміння
Й накривали Десну
І Дажбог споглядав
Цю картину сумну.
Діву Лут обійняв
І під галас рідні,
На очах у Сімаргла
Ніжно зацілував.
Доки Боги судили-
Повстанців оцих
Їх Десна пригорнула
І сховала від них.
Рибаки й землероби
Після тих вже часів
Не були ворогами
Заради дочок й синів.
Річка тоненька Лутовка,
Тихо води несе
І вона не забуде:
Про повстанців любові-
Про кохання земне.