Людино, як дал нам жить?

Прийшло повноліття до мене,
Та в серці спокоЮ нема,
Як тільки жорстокість стрічаю,
Я плачу, мов мале дитя.
І плачуть не очі,а серце,
Потім,щимить і болить
І,ніби, спитати всих хоче:
Людино, як далі нам жить?

Неможу дивитись на війни.
Поранених там немовлят...
Кому це потрібно, людино,
Хто сплатить за цеє життя?
Дивись,он, від вубуха бомби,
Вмирає у мати - дитя...
Воно вже ледь-ледь промовляє:
Ой, мамо,чому же це-я?
Чому? Не за що?
Та і справді,
Йому, ще немає- за що!
а мати, все сльози ковтає,
Вона, теж не знає - за що...

Дивись,он старі посивілі,
Вони,теж, не знають -за що?
За те, що вони , ще малими
Тягнули плуги на собі?
За те,що вони, як дорослі
збирали, десь,танки в війну?
За те, що ні спали, ні іли,
За віру, за првду одну?

Так, що ж ви зробили із ними-
Під церквою просять вони!!!
І, знову,ні хліба,ні правди
Нема, хоч, нема й війни!
Де ворог? Хто ворог?
Хто скаже, коли вже настане життя,
В якому всі люди насвіті,
всі разом ввійдуть в майбуття!

Тому, хто утворює війни, кричу-
Схаменись, спомяни,
 що ти ж бо -  людина
І в тебе,є любіі рідні твоі!
Невже в тобі серця немає?
Чи розум ти бісу віддав?
А, може за срібло і владу,
Ти душу свою, вже продав?
Чи ти не людина? Тварина?
Тварина, теж має дитя!
Людині нічого не сходить,
За все, покарає життя!

Із вірою в тебе, благаю:
Людино моя,схаменись!
Зверни своі очі до Бога,
За душу свою помолись!
Зітри моі сльози, людино,
стань мудрою, хоч на хвилину!
І в цю, найважливішу мить-
Стань вище над тим, що блищить!

         2000г. ранние стихи.