Шматочки крові, ніби струни ртуті,
самотньо повзають стежками мозку.
Тепла руки твоєї не відчути -
загрАва люті витирає сльози.
Пірни у порох, де тебе не видно,
замри, затерпни ртутною вежею...
Та ти вже там, і ти, мабуть, не вийдеш,
пульсуюча по тілу прокажена.
2002
Амальгама
© Copyright: Александр Васильевич Бойко, 2009
Свидетельство о публикации №109051903869
Свидетельство о публикации №109051903869
Рецензии
А этот стишок, помнится, я уже когда-то слышала. 5 лет назад. в темной комнате на 4 этаже.возле горячих батарей и холодных умывальников...
Яна Бояринова 05.07.2009 00:03 • Заявить о нарушении
Яна Бояринова 05.07.2009 00:03 • Заявить о нарушении
цілком можливо.
то був фантастичний, як на мене, час. а ти як вважаєш?
Александр Васильевич Бойко 06.07.2009 10:42 Заявить о нарушении
то був фантастичний, як на мене, час. а ти як вважаєш?
Александр Васильевич Бойко 06.07.2009 10:42 Заявить о нарушении
Ну в тому часі було багато чудових моментів, та було і те, що навіює образливу огиду. Фантастичним його не назову, але насиченим спогадами - так.
Яна Бояринова 26.08.2009 00:36 Заявить о нарушении
Яна Бояринова 26.08.2009 00:36 Заявить о нарушении