Коли б душі моїй, та очі мої карі,
Та ще й таке обличчя, як моє,
Ти б зміг побачити, коли холодні хмари
Ії вмивають боліснім дощем.
Коли кажу:-«То так і має бути,
А я вже як прийдеться, це життя…»
Здіймають гомін в ній і плач, і смуток:
« О, Боже ж, Боже ж мій! А як же я?!»
Від болю сліпнуть ії карі очі,
На віях крижаніють краплі сліз
Враз сутеніє, ніби янгол ночі
Отруту щему з неба ллє униз…
Одне спасіння, що тебе кохаю,
А решта, любий, то пусте, лиш мить...
Тому тобі я радо посміхаюсь,
В той час коли вогнем душа горить.
Коли б душ мо й, та оч мо кар
© Copyright: Катя Андриенко, 2009
Свидетельство о публикации №109051700947
Свидетельство о публикации №109051700947
Рецензии