Наш батько був вовком. Його ви колись розстріляли.
І маму вбили. А нас убивати не стали.
І в місто велике привезли ви нас, звіролови.
І змалку ретельно нас вчили собачої мови.
Спасибі, мисливці, за вашу собачу науку.
Але ми, вовки, вам лизати не будемо руку.
І ваші маєтки не будемо ми сторожити,
Бо ми пам'ятаєм, чиї ми онуки і діти.
І рано чи пізно, як місяць нам в очі загляне,
Завиємо ми, і час Вовка нарешті настане.
Настане час Вовка, і батько воскресне наш сірий,
А з ним - всі убиті, розстріляні птиці і звіри.
Гей, ви, хазяї, бережіться - наш час наступає,
Ми скоро зберемось в велику небачену зграю.
Ми вам нагадаєм про кожний колишній ваш постріл,
І вам не сховатись нікуди від нашої помсти.
А ми - це не ви. ми не будемо вас убивати,
Ми вас назавжди в зоопарки посадим за грати.
І будете ви там, мисливці, до скону сидіти,
Бо там ваше місце в історії, Каїна діти.
Юрий Рибчинский - Час волка
© Copyright: Антология Правой Поэзии, 2009
Свидетельство о публикации №109051600893
Свидетельство о публикации №109051600893
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.