Delirium tremens

                Delirium tremens.
                Хай лікар мені допоможе,
                проведе евтаназію.
                Померти...
                Щоб знов народитись.
                Ніхто ж не народить...      

    Унеможливлений заздалегідь, несвоєчасно переконливий день завис під самою стелею з посмішкою божевільного глузду. Час від часу здавалось, що кожна мить зафіксована окремим кадром, який назавжди таврований у глибинних кутках підсвідомості. Невже існують люди  здатні не відчувати цього страшного похмільного болю. Відволіктись на все, що завгодно, з головою понуритись у роботу. Мріяти про блювання в обідню перерву. Робити зайнятий вигляд, в той час, коли очі самостійно заплющуються і за лаштунками розгортається містична феєрія деліріозних образів. На кого розраховані протипохмільні препарати в шипучих таблетках. Який поц встановлював цю європейську норму на післяалкогольний синдром. В мене хвороблива уява, і дурна звичка ні коли не похмелятись, яка має явні відтінки мазохізму. Я відчуваю цю порожнечу, яка огортається навколо мене намотуючись немов троси. Тіло починає трясти, ніби трясеться входячи в транс шаман. Потрібно зачекати. Постійно зачекати. З ранку чекаєш на обід, після обіду чекаєш на пів п’яту, з понеділка чекаєш на п’ятницю. Так кожен день, кожен місяць. В кімнаті одночасно розмовляє чотирнатьсять чоловік , та пара хамуватих виконробів. Один раз на місяць перед походом в бухгалтерію, ти отримуєш розрахунковій лист із сміхотворною комбінацією цифр, дивишся на себе зі сторони ,як на придурка, але продовжуєш втілювати у собі образ альтруїстичного креслярського інструменту. Декілька разів я запитував себе, куди діваються гроші які повинні належати проектувальникам, якщо ціни на новобудову дорівнюють цінам нових будинків, наприклад десь у Парижі, і будівельні матеріали відповідають цьому самому, як то кажуть - європейському рівню. Де залишається ця різниця наших винагород, хто ****ить мою зарплату?  Будемо чесні, мені хочеться напиватись кожен день, коли я замислююсь над такими питаннями, але мабуть організм відключає цю функцію в цілях самозахисту. Ні, не ту щоб не напиватись, а ту щоб не замислюватись. Я кажу вам добрий ранок, друзі. Добрий ранок...
        На цей час на вулиці стоїть неймовірна спека, свіже повітря лишилось тільки в сортирі на першому поверсі, кулери реагуючи на це напружено і несамовито тріщать намагаючись хоч як то охолодити систему. Телевізори демонструють учасників політичної проституції, які всім шоблом миють свої спітнілі, вкриті пилюкою тіла у фонтані. Двірники витягують з відтіля  шкарпетки та засоби особистої гігієни, тусовка на площі перетворюється на відпочинок серед сміттєвих баків. Цілі табори хворіють венеричними хворобами, продовжуючи заражати один одного. Засилають хворих шпигунів у ворожі намети, знімають на відео компрометуючі матеріали, скупляють дешевий самогон, харчуються огидною вермішеллю швидкого приготування, ходять мочитися у підворіття, продовжують дихати єдиним гарячим повітрям з концентрацією випарувань біо-туалетів.      
       Я кожного разу відчуваю як підходить до горла блювота, коли в дверях з’являється фірма „Імідж”, придуркуваті торгові агенти з масляними очима, і зовнішністю циган з Молдови. Сьогодні вони ні чим не керуючись входять сюди у друге, пропонують свої непристойні товари розраховані на пересічного лоха, і таке інше. Звідкілясь береться враження, що всі вони закинуті трамадолом, з кожним разом це враження посилюється. Не вагаючись вони проникають крізь двері не відчуваючи впливу плакатів-оберегів, на яких красномовно зазначено: „В цій кімнаті вбивають торгових агентів”. Кожного разу ризикуючи власним життям, і нашим психічним здоров’ям, вони намагаються продати тобі трьохлітрову банку зубної пасти, якої при економному використанні вистачить на довічне ув’язнення всієї твоєї родини.
    Хочеться заховатись у холодильник. Мрії про кондиціонер закінчуються абсурдним конструктивним рішенням - встановити вентилятор біля відкритої морозильної камери, або хоча б не закривати двері напроти вікна. В таких ситуаціях завжди знаходяться  боязливі супротивники протягів, в яких виникають приступи панічної тревоги. Їх діти весною ходять в зимовій одежі, а вони кричать в міському транспорті і електричках на відкриті вікна та люки. Хочеться матюкатись, але все ж таки повільно слідкуючи за стрілкою годинника, відраховую хвилини, які наближають мене до виходу...

               
                Міскбудпроект 2006р.