Коли тобі стане зі мною морозно,
знай, що я вже замерзла на кістку...
Ридатиму довго і вголос,
І, може, вже виплачу сльози,
Щоб швидше мого серця соло
Убили колючі морози.
Як боляче знати, що поряд –
Людина, до тебе байдужа...
Ридатиму довго від горя,
І сльози тектимуть в калюжі.
Як боляче бути сліпою
І марно творить ідеали,
Щоб потім якоюсь весною
Відчути, що серця не стало.
У напівсвідомому стані
Збагну, що життя розкололось,
І, стомлена вічним мовчанням,
Ридатиму довго і вголос...
Ридатиму довго i вголос...
© Copyright: Катруся Матвийко, 2009
Свидетельство о публикации №109051504415
Свидетельство о публикации №109051504415
Рецензии