Терплячи з малечку до сивини,
Байдужі до своєї злої долі,
Усе життя доньки твої, сини
Блукають, нене, по шляхах неволі.
Та не завжди байдужість на чолі
У де кого, коли його сусіда,
Ступив удвічі на одні граблі,
Або чомусь жада його Феміда.
Отут ми не байдужі повсякдень!
Хто і коли устряв в яку халепу...
Он та панянка ще із ранку ген,
За тин від заздрості хова щелепу.
Не в тому річ, що хтось із нас святий,
Усі ми люди, грішні перед Богом,
Та ми не натовп бидла у ярмі,
Ми звемося Українським Народом!
Чому ж, Народе, досі мовчимо,
Вже час настав і на реальні дії,
Не голос продавати за лайно,
Як то на кільцевій тіла повії.
Облишимо сусідів! Хай живуть!
Співають, п’ють, жують смачне те сало,
Згадаймо гідність і саму ту суть,
Яка б життєвою потребой стала.
***
© Copyright: Катя Андриенко, 2009
Свидетельство о публикации №109051307840
Свидетельство о публикации №109051307840
Рецензии