белый покой человечности Andris Peetersons

*   *   *
Man kluseejot Tu sildi manu sirdi
No taaluma kas ir tik ljoti tuvs
Kaa veejsh kas aabeljziedus notrauc
Kaa zieds, kas lejup leeni kriit.
Tev aciis neskatoties juutu Tavu glaastu
Un pat veel maigaak nekaa gaismas staars
Zied muuzhiiba kaa visu zvaigzhnju atspulgs
Kaa vijole ar vienu zelta stiigu.
Tik vienkarshi ik dienu buut Tev blakus
Tik vienkarshi ar Tevi  buut ik nakti
Kad nomoda par mums ar gaismas lauku
Visapkaart baltais cilveeciibas miers...

*   *   *
Своїм мовчанням грієш моє серце
З далечини, що так близька мені,
Як вітер яблуневий квіт зриває,
Як тиха квітка, що кружляє до землі.
Недивлячись у очі,твою ласку відчуваю -
Не знає й промінь світла ніжності такої.
І квітне вічність - усіх зорів полиск,
Як скрипка, що з єдиною струною золотою.
З тобою поряд легко так щоденно,
З тобою легко так мені щоночі,
Коли нас, наче ковдрою із світла,
Вкриває  білий людяності спокій...


*  *
Своим молчаньем греешь моё сердце
С такой далёкой,  близкой мне, дали.
Как ветер с яблонь нежный цвет срывает,
Как медленно цветок кружится у земли.
Я, глаз невидя, наслаждаюсь лаской –
И света луч не знает нежности такой.
И  звёздами вновь расцветает вечность,
Как скpипка со струной единой, золотой.
С тобой мне так легко и каждой ночью,
И каждый день мне так легко с тобой,
Когда нас, будто облаком из света,
Окутывает белый человечности покой...