Ти знаєш, я трохи гасну,
Й можливо мене не стане…
Мій лист як завжди невчасно,
Печаль – як завжди зарано.
Збентежена, мов дитина,
В своїй барвінковій тиші
(Що пахне чомусь полином)
Я вірю, що ти напишеш.
Ти знаєш, я ледве тлію,
На марку немає коштів,
Шкода, що слова не вміють
Летіти крізь час без пошти.
Я буду пляшки жбурляти
До кожного моря й річки –
Ти маєш, ти маєш знати,
Як гасне остання свічка.
Ти знаєш, мене немає.
Якщо зазирнеш до скриньки,
В листах я іще вмираю
Крізь суміш чорнила й синьки.
І там мій нервовий почерк
Ще й досі про тебе мріє,
Там серце іще шепоче,
Там підпис: «Твоя Надія».
Лист
© Copyright: Екатерина Прылипко, 2009
Свидетельство о публикации №109051005568
Свидетельство о публикации №109051005568
Рецензии
Сумний, проникливий, просякнутий тугою вірш, який не може залишити когось байдужим!!
Таша Прокова 11.05.2009 18:01 • Заявить о нарушении
Таша Прокова 11.05.2009 18:01 • Заявить о нарушении