Мгновение

              Мить
                І
Боже, дай мені трохи віри,
Небагато.
                А ні — то й ні,
То вовком блукатиму сірим
По торішній жорсткій стерні
Сподівань.
Мов ліхтар розбитий,
Розум втратив надію — ще
Освіти
            (чи зрозуміти)
Серед землища, під дощем,
Чисту, тиху, суху оселю
(Чи то пак — існування сенс).
Мертва пустка безтямно стеле
Безпритульність, безладдя, без…
Боже, де я тебе побачу,
Чим відчую тебе — такий?
Тільки й світла —
                з очей дитячих.
Тільки й світу —
                що виднокіл.
                ІІ
Хто я є? —
Запитання дурне.
Хто я є?
Що мені нагадає зухвала циганка?
Чи згадаю свій рід і наймення своє,
Чи все виплюну, мов недотлілу цигарку?
Та скуйовджена пам’ять тривогою мстить,
За гріхи поколінь насилає безсоння.
Хто я був?
Ким я був?
А життя — тільки мить.
Тепла, лагідна мить,
Мов метелик в долонях.
Скільки зору сягає — сухе довкілля,
Що від редьки гіркої вже більше обридло.
Залишається мама та рідна земля.
Та ще мова —
Знайома і зовсім не рідна.