Лорелея
Той синій глиб, що височіє,
Але той погляд мов хворіє...
Така краса, таке волосся
Спадає вниз як те колосся
(Блищить мов сонячне проміння)
І той жаданий силует, що не опише ні поет,
Ні скульптор з каменя не зточить;
його лиш море тихо змочить.
Накриє хвилями, огорне шовком...
І затаїться та краса
На дні у моря-океана,
І Лорелея - піснь жадана
Закриє очі голубі.
Й лиш серденько дівчини
Проб'ється тихо пів-хвилини,
Прокаже слово про кохання
Могилі-морю напрощання...
(Свята краса! Для кого жила?!
Для того, щоб у морі плила?!
Не розпізнали люди дару,
Згубили чар з Едему-саду.
Та що казати про тварин,
якщо останні "у болоті",
Засліпленні їх дивні очі,
Серця бажають лиш кохання,
Брудного як вони самі...)
Свидетельство о публикации №109050905839
Юлия Шикова 20.05.2009 22:13 Заявить о нарушении
Нь Хе 21.05.2009 15:27 Заявить о нарушении