Коханнячко

 
Я пам’ятаю першу усмішку твою,
Твій перший погляд, перше слово.
Звертався, наче к солов’ю:
Так ніжно, любо, незрадливо.

Для мене ти – що сонце серед ночі,
Неначе відповідь на загадки.
Дивись, дивись, мій любий, в очі,
В яких знаходиш ти чарівнії казки.

Про що вони? Про лицарські пригоди?
Чи про велику вічную любов?
Про ту, що в будь-які погоди
Штовхає енергійно кров?

Тоненькі верби все мене питали:
«Чому така щаслива ти?»
Тут літко з осінню вже воювали,
А листя жовте шепотіло все: «Прости!»

Та ми не чули це з тобою,
Не бачили нічого, крім очей,
Не відчували, окрім дотика рукою,
Та насолоджувалися тишею ночей.

А пам’ятаєш те чарівне слово –
Твоє найперше «Я люблю тебе», хіба
Не пригадаєш, якою наша мова
Була і є, і майбуття – хіба не бачиш, ба?

Те почуття, що сковує легені,
Знущається над серцем, биючи, -
То є ті усмішки щоденні,
Що прикрашають личико мені.

Я знаю: відчуваєш ти те саме,
Інакшого не може бути аж ніяк.
Все, що у серці носять дами,
Колись-таки знайде в собі юнак!