* * *
Росою вранці виграє трава,
Неначе з перлів дівчини намисто.
А соловей весною так співа!
Такий талант — не треба й гармоніста!
Кіньми на поле їдуть косарі,
Добряче вдома наклепавши коси.
І сонечко вітають трударі,
І в’яне швидко сіно у покосах.
Вертаються з піснями косарі,
Натомлені, та сила духу дужа.
Як до роботи, так і до пісень
Душа народу завжди не байдужа.
Ідуть літа — не вернуться назад,
Та молодість ніколи не забути.
Панує пустка зараз на селі,
Не косять трав й пісень дзвінких не чути.
Стоїть порожня хата край села
І заростають стежечки-доріжки.
В душі вже осінь, в косах — сивина,
Збиває юність роси на обніжку.
Моя душа частенько там бува,
Зберігши родоводу серця вірність.
А між двома ударами сердець
У двері стука і заходить ніжність.
21.01.2002
***
© Copyright: Тамара Шуляк, 2009
Свидетельство о публикации №109050602452
Свидетельство о публикации №109050602452
Рецензии
