***
Можливо, грішний, каюся,
Ще й каятися буду —
Язик не повертається,
Щоб лаяти Іуду.
Замислюся вряди-годи
Та й думку відганяю,
Що Батько добре знав, куди
Він Сина посилає.
І та осика — мов вівтар,
В агнця ж нема свободи.
Який він зрадник?
Він — злидар,
Знаряддя, тільки й годі.
А Він, безсмертний та святий,
Чиї діяння вірні...
Та годі.
Час до храму йти.
І ми йдемо, покірні,
Надії несемо крихкі,
Вклоняємося низько
І тягнемося до руки,
На котрій — кров синівська.
13/ІІ-2002. Городня
Можливо, грiшний, каюся...
© Copyright: Олег Васильевич Мартыненко, 2009
Свидетельство о публикации №109050405489
Свидетельство о публикации №109050405489
Рецензии
