И. Бродский Post aetatem nostram - укр. пер. А. С

  Post aetatem nostram (опуси I, II, IV, V, VI)

                I.

“Імперія - країна для дурних”.
Рух перекрито. Вулиці в гірляндах.
Чекають імператора. Юрба
кипить, реве. Легіонери впріли.
Та паланкін закрито, бо любов
цікавістю не можна розбавляти.

Пуста кав’ярня за палацем. В ній
голота-грек з похмурим інвалідом
неквапно грають в доміно. Столи
плямує покидь вуличного світла.
Фіранка ледь хитається під тиском
далеких гімнів. Грек програв, і він
рахує драхми, а звитяжець просить
собі круте яйце і пучку солі.

Відкупник-дід гетері молодій
розповідає у просторій спальні,
що бачив імператора. Гетера
не вірить і сміється. Це у них
прелюдія така до роздягання.


                II.               

Палац.

Народжені у мармурі сатир
і німфа задивились в глиб басейну,
що зверху вкритий  пелюстками руж.

Намісник босоніж і власноручно
тутешньому цареві пику править
за трьох птахів, що вчаділи у тісті
(коли пиріг розрізали, вони
злетіли та попадали на стіл).
Ти що ж, свиня, псуєш мені кар’єру?

Підлога мокра. Цар аж відлітає,
як м’яч, від атлетичного коліна
Намісника. І знов до нього. Йде
від руж задуха. Збовванілі слуги
на стіни тупо дивляться, але
граніт не відзеркалює нічого.

Палаца дах. І місяць молодий.
Димар, що йде від кухні, гріє кішку
й голоту-грека. Грек спостерігає,
як два раби витягують з дверей
труп кухаря, загорнений в рогожу,
і до ріки спускаються поволі.
Сичить щебінка. На даху людина
котячу пащу пальцями стиска.



                IV.

Стоїть суха післясвяткова ніч.
Як кінь понурий, прапор в підворітті
жує повітря. Вулиць лабіринт
магічним сяйвом місяця залито.
Сплять люди, тож хропе і мінотавр.

Рушаймо від палацу, до окраїн,
назустріч силам, що стягли до центру
фасади пишні, статуї і бруд.
Втім, двері, що виходять на балкон,
зачинено і тут :дарує спокій
не екстер'єр, а замкненість споруд. -
вночі, коли відлуння власних кроків
беззахисне й зловісне водночас.

Тхне рибою. Вже місто за спиною.
Але дорога місячна йде далі.
Та ось її на мить перекриває
фелука - чорна, ніби кішка, - знак,
що далі йти не варто, зупинися.


                V.

В “Посланні до володарів“, що скрізь
розвішане по табулах і стінах,
відомий всій громаді кіфаред,
забувши жах, натхненно закликає:
“Усунем імператора“ (ого! -
цитую далі) “з цих мерзенних грошей.“ **

Юрба жестикулює. Юнаки,
мужі достойні і поважні старці,
гетери, що подужали латину, -
всі одностайно стверджують: “Раніш
такого не бувало”, хоч, по честі,
хотілося б продовжити: - чого
“такого“- лицарства чи хлопства?

А може, вся поезія - в оцій
відсутності розподілу чіткого?

Нестерпно синє видноколо. Хвиль
неквапний шурхіт. На гарячій брилі,
як ящірка у березневий день,
розтягшись тілом, голий чоловік
мигдалем, щойно вкраденим, ласує.
Невіддалік сміються два раби.
Вони один до одного прикуті.
Щоб освіжитись, треба якось їм
стягти дрантя. Яка нестерпна спека!

І грек поволі з каменю сповза,
завівши очі, як дві срібні драхми
з відбитками новітніх Діоскурів.

                А.Секретарьов

** Мається на увазі вірш А. Вознесенського "Уберите Ленина с денег", вперше опублікований у 1966 р.. Ось деякі рядки цього твору:
"…уберите Ленина с денег, так цена его высока!"; "…Уберите Ленина с денег, он - для сердца и для знамен".



                VI.

Яка акустика! Сімнадцять років зодчий
вивчав її у кам’янім мішку
на Лемносі. Акустика чудова!

І день напрочуд сонячний. Юрба
відлилася у формі стадіону,
застигла і вже всмоктує з арени
ту лайку, без якої двом бійцям
не обійтись, щоб раптом у нестямі
забувши все, схопитись за мечі.

Мета змагання - ніяке не вбивство,
а смерть, що стане наслідком сюжету.
Так драма змістом надихає спорт.

Акустика чудова. На трибунах
нема жінок. Два леви золотих
охороняють ложу урядову.
Весь стадіон - як велетенське вухо.

“Ти покидь!“ “Сам ти покидь!“ “Гній і покидь!“
І тут Намісник всім лицем великим,
що схоже з вим’ям гнояним, сміється.

                Переклад -  А.Секретарьов



    Post aetatem nostram (опусы I, II, IV, V, VI)

           А. Я. Сергееву


     "Империя -- страна для дураков".
     Движенье перекрыто по причине
     приезда Императора. Толпа
     теснит легионеров, песни, крики;
     но паланкин закрыт. Объект любви
     не хочет быть объектом любопытства.

     В пустой кофейне позади дворца
     бродяга-грек с небритым инвалидом
     играют в домино. На скатертях
     лежат отбросы уличного света,
     и отголоски ликованья мирно
     шевелят шторы. Проигравший грек
     считает драхмы; победитель просит
     яйцо вкрутую и щепотку соли.

     В просторной спальне старый откупщик
     рассказывает молодой гетере,
     что видел Императора. Гетера
     не верит и хохочет. Таковы
     прелюдии у них к любовным играм.

        II

        Дворец

     Изваянные в мраморе сатир
     и нимфа смотрят в глубину бассейна,
     чья гладь покрыта лепестками роз.
     Наместник, босиком, собственноручно
     кровавит морду местному царю
     за трех голубок, угоревших в тесте
     (в момент разделки пирога взлетевших,
     но тотчас же попадавших на стол).
     Испорчен праздник, если не карьера.
     Царь молча извивается на мокром
     полу под мощным, жилистым коленом
     Наместника. Благоуханье роз
     туманит стены. Слуги безучастно
     глядят перед собой, как изваянья.
     Но в гладком камне отраженья нет.

     В неверном свете северной луны,
     свернувшись у трубы дворцовой кухни,
     бродяга-грек в обнимку с кошкой смотрят,
     как два раба выносят из дверей
     труп повара, завернутый в рогожу,
     и медленно спускаются к реке.
     Шуршит щебенка.
         Человек на крыше
     старается зажать кошачью пасть.

     IV

     Сухая послепраздничная ночь.
     Флаг в подворотне, схожий с конской мордой,
     жует губами воздух. Лабиринт
     пустынных улиц залит лунным светом:
     чудовище, должно быть, крепко спит.

     Чем дальше от дворца, тем меньше статуй
     и луж. С фасадов исчезает лепка.
     И если дверь выходит на балкон,
     она закрыта. Видимо, и здесь
     ночной покой спасают только стены.
     Звук собственных шагов вполне зловещ
     и в то же время беззащитен; воздух
     уже пронизан рыбою: дома
     кончаются.
         Но лунная дорога
     струится дальше. Черная фелукка
     ее пересекает, словно кошка,
     и растворяется во тьме, дав знак,
     что дальше, собственно, идти не стоит.

        V

     В расклеенном на уличных щитах
     "Послании к властителям" известный,
     известный местный кифаред, кипя
     негодованьем, смело выступает
     с призывом Императора убрать
     (на следующей строчке) с медных денег.

     Толпа жестикулирует. Юнцы,
     седые старцы, зрелые мужчины
     и знающие грамоте гетеры
     единогласно утверждают, что
     "такого прежде не было" -- при этом
     не уточняя, именно чего
     "такого":
         мужества или холуйства.

     Поэзия, должно быть, состоит
     в отсутствии отчетливой границы.

     Невероятно синий горизонт.
     Шуршание прибоя. Растянувшись,
     как ящерица в марте, на сухом
     горячем камне, голый человек
     лущит ворованный миндаль. Поодаль
     два скованных между собой раба,
     собравшиеся, видно, искупаться,
     смеясь, друг другу помогают снять
     свое тряпье.
         Невероятно жарко;
     и грек сползает с камня, закатив
     глаза, как две серебряные драхмы
     с изображеньем новых Диоскуров.

        VI

     Прекрасная акустика! Строитель
     недаром вшей кормил семнадцать лет
     на Лемносе. Акустика прекрасна.

     День тоже восхитителен. Толпа,
     отлившаяся в форму стадиона,
     застыв и затаив дыханье, внемлет

     той ругани, которой два бойца
     друг друга осыпают на арене,
     чтоб, распалясь, схватиться за мечи.

     Цель состязанья вовсе не в убийстве,
     но в справедливой и логичной смерти.
     Законы драмы переходят в спорт.

     Акустика прекрасна. На трибунах
     одни мужчины. Солнце золотит
     кудлатых львов правительственной ложи.
     Весь стадион -- одно большое ухо.

     "Ты падаль!" -- "Сам ты падаль". -- "Мразь и падаль!"
     И тут Наместник, чье лицо подобно
     гноящемуся вымени, смеется.


             1970


   Датировано 20 октября 1970 в SP. -- С. В.

Примечания автора.

     * Перевод заглавия: После нашей эры.

     *  Диоскуры  --  Кастор  и Поллукс  (Кастор  и  Полидевк)  в  греческой
мифологии  символ  нерасторжимой  дружбы.  Их   изображение  помещалось   на
греческих   монетах.  Греки  классического  периода   считали  богохульством
чеканить  изображения государей;  изображались  только боги  или их символы;
также -- мифологические персонажи.

     * Лемнос -- остров в Эгейском море, служил и служит местом ссылки.