Лина Костенко. Вхожу я в сад...
ни яблочка ему уже не снится.
ШелкОвый шум кружащегося танца (так в оригинале)
Ему на память оставляет осень.
В саду я этом выросла, И он
узнал меня, но сразу не признался.
В кругу однообразных перемен
он постарел, но снова обновлялся
И он спросил: - Зачем ты не пришла
в иную пору – моего цветенья.
А я в ответ: - Ты у меня один – ( так в оригинале)
сейчас, в иную пору и вовеки.
И я пришла не собирать ренклод,
И от твоих плодов достатка чаять –
Чужой приходит в час твоих щедрот,
А я пришла в часы твоей печали.
И только в этом все мои права.
Уже скрывалось солнце за холмами…
Мне сад шептал шершавыми губами
Прощальные заветные слова.
…………………………………………………………
В первой строфе я нагло исправил, зарифмовав две последние строки своими, решив, что это ошибка корректора, но потом всё-таки вернулся к авторскому тексту :
«ШелкОвый шум кружащегося танца
Ему на память оставляет осень»
Мой вариант -
«Омылся серой осенью сырой.
Осыпалась листва. Пропали птицы.»
Третью строфу я перевёл уже как в оригинале
Виходжу в сад. Він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечноі ходи
йому на згадку залишає осінь.
В цьому саду я виросла, і він
Мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.
І він спитав: - Чого ти не прийшла
У іншу пору, в час мого цвітіння?
А я сказала: - Ти мені один
О цій порі, об іншій і довіку.
І я прийшла не струшувать ренклод
І не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
А я прийшла у час твойого смутку.
Оце і є усі моі права.
Уже й зникало сонце за горбами –
Сад шепотів пошерхлими губами
Якісь прощальні золоті слова…
Свидетельство о публикации №109042800784