Лина Костенко. Обступи меня, лес...

Обступи  меня, лес, как в легенде про князя Хетага,
 Когда конь был убит, и он сам еле ноги волок.
 Обступи меня! Пусть остановится эта ватага.
Пусть ударится злобой об твердь твоих мощных стволов.

Я побуду с тобой. Я тихонько с тобою побуду.
Дай мне горсть земляники и тихо ко мне наклонись.
Погляжу я на солнце. Поклонюсь знакомому дубу.
Расспрошу как дела у сосен, зверей и у птиц.

Пусть погоня ещё подождёт. Пусть в злобе и ярости мечется.
Никуда я не денусь. Я долю свою приму.
 И когда, безоружная, я им выйду навстречу,
 То отпрянут они, не ведая, почему.

    
Обступи мене, ліс, як в легенді про князя Хетага,
 Коли кінь був убитий, і він уже ледве брів.
 Обступи мене, ліс! Хай зупиниться  вся ця ватага,
Хай удариться люттю об спокій твоіх стовбурів.

Я побуду с тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць.

Хай погоня підожде, усі ці жорстокі і тлусті.
Я нікуди не дінусь. Я долю свою прийму.
 І коли я, беззбройна, ім потім вийду назустріч,
То вони позадкують, сами не знають, чому.