Донки кот и Ешкин кот

ЦИКЛ ЭЛЬФЫ С ПОПЕРЕЧКИ


КНИЖКА ЧЕТВЕРТАЯ


ДОНКИ КОТ И ЕШКИН КОТ




     ЕЛЬФИ 4.

                Глава 1 або вступ.

 В калюжі народився – там і згодився. Так приказують пуголовки в калюжах на Поперечці та Старші ельфи з Ельфелевої Вежі.Маленький Старший ельф Домашек також вважав цю приказку справедливою.Домашек особисто відповідав за будиночок ельфів .У Будиночку він жив сам, якщо не враховувати котів та комах. Домашек наглядав за будиночком, за чистотою та порядком навколо Чаші Щастя і намагався нікуди далеко від неї не відлучатися.
Коти ускочили до історії ельфів, коли Ельфіра хотіла поцупити клубочок провідної нитки у Лямби ,Лякси і Ляпки.Лямба,Лякса і Ляпка випросили цю провідну нитку  спеціально для Сольвейг.Сольвейг тоді зібралася  самотужки розшукати Ельфелеву Вежу( В ОДИНОЧКУ),і їй конче знадобився моток провідної нитки.Тоді все скінчилося добре:
Сольвейг не довелося відправлятися у подорож,бо вона знайшла спосіб  роздивлятися свою зірочку. Ельфочка залишилася на Поперечці. Ельфіра  ж,котра викрала у Сольвейг провідну нитку,подалася у подорож замість неї – задом наперед. А котів прихистили ельфи з вдячності за допомогу(СОДЕЙСТВИЕ).
Отак двоє бездомних,але хитрих,розумних ,чесних і злодійкуватих котів,двійко проворних котів, опинилися у Будиночку ельфів на Поперечці.Білий,товстий і пухнастий ,скромний і сором”язливий голубоокий Донкі Кот і,Йошкін Кот – чорний,ніби іржава труба у брудній багнюці,худий і жовтоокий.Чому вони оселилися саме в Будиночку?
Тому що,самі знаєте, ельфін Рембік ночував у річці на Поперечці,а частенько навіть у найглибшому вирі,а це місце,погодьтеся, для котів не вельми придатне.
У Фантоса був власний спортивний майданчик і гамак ,але все це просто неба. Та й Донкі Кот категорично відмовлявся жити на брусах,кільцях чи на шведській стінці.
А гамак постійно займав Фантос . Навіть коли він залишав гамак,кепсько бувало тому,хто наважувався там лягти перепочити .
Де ночували Лямба,Ляпка та Лякса? Та де заманеться! Вони могли заночувати навіть у мишачій норі.Але ночівля у мишачій норі також не спокушала ні Донкі Кота,ні Йошкіна Кота.
А Сіма з Синюшником?Ці вибирали місця для ночівлі якнайсвіжіші-найвогкіші. Переважно через те,що  Синюшник найзручніше почувався у вогких місцях ,а Сімі було начхати. Сіма як і будь-який інший ельф могла ночувати де завгодно.Але вона цінувала дружбу і ночувала там,де зручно було Синюшникові.
Міляга , атож.Міляга найчастіше ночував у одній кімнаті, у людському житлі.Проте в кімнаті,де мешкав Міляга,гостей приймало собача Дружок. А вже цей Дружок навряд чи зустрів би наших котів,Донкі Кота і Йошкіного Кота зі щирими обіймами. Швидше за все він зустрів би їх вищиреними зубами.
Вищирені зуби плюс. Що плюс? Га?
Та... Це просто так кажуть – Віта плюс,Глобус плюс,вищирені зуби плюс. Така фішка – плюс.
Не звертайте уваги.


***  глава 2 Кіт спить – справа йде.



     -Гарненькі собі справи – не звертайте уваги, - буркнув Донкі Кот, заслухавши передмову.
Ну от самі переконайтеся,що деінде,крім як у Будиночку ельфів,чистенькому,зручненькому,де було повнісінько диванів та крісел ,різноманітних наїдків,нашим новим героям,Донкі Коту та Йошкіному Коту і притулитися не було де.
- А Сольвейг? – вигукне хто-небудь.
А Сольвейг  полюбляла спати,левітуючи у висхідних повітряних потоках. Вона літала уві сні. Авжеж, найзвичайнісіньким чином Сольвейг літала уві сні. Хіба це припаде до смаку котові,навіть якщо він тричі бродячий?
Погодьтеся,що ні Донкі Кот ,ні Йошкін Кот аж ніяк не могли скласти Сольвейг компанію.
Вони не могли пристати до неї й тоді , коли Сольвейг спадало на думку  переночувати у глибокому підземеллі або провести ніч у колодязі,милуючись своєю зірочкою. Ні ,жити поруч із Сольвейг ,виходило  для Донкі Кота та Йошкіна Кота якось не по-котяцькому  .
Один, два,три,чотири,п«ять – я іду шукать…
То де ми знайдемо наших нових героїв – Донкі Кота і Йошкіна Кота?
Якщо ви вирішили знайти наших нових героїв, то дуже вас прошу: шукайте їх у Будиночку ельфів . У будиночку Домашека.
А якщо навпаки? Якщо наприклад , знадобилося шукати  не котів,а ельфів з Поперечки? Тоді як? Якщо котам – Донкі Коту і Йошкіному Коту доведеться шукати ельфів з Поперечки, то де вони їх шукатимуть?
Коти? Та нікого вони не будуть шукати! Жодного разу такого ще не ставалося.
Якого? Такого, щоб маленькому Старшому ельфу Домашеку знадобилося зібрати усіх ельфів з Поперечки разом.
Не ставалося?
Не ставалося!
Тоді слухайте, це була приказка.
А казка тільки починається.
Донкі Кот і Йошкін Кот чудово почувалися в Будиночку ельфів . Вони обжиралися та байдикували.
Дехто вважає, що ельфи мають крильця,дехто вважає, що вони їх не мають.  У Донкі Кота і Йошкіного Кота була щодо цього власна думка. Вони дуже затишно почувалися під крильцем у Домашека , безупину об»їдаючись та  ледарюючи. Коти майже не покидали гостинний Будиночок ельфів. Йошкін Кот і Донкі Кот вважали, що своє вони вже відгуляли і що залишок життя  слід проводити у мирі та злагоді на пухких подушках. Досить вже з них мандрів .
Тепер їх нікуди не тягнуло. Подушок у Будиночку ельфів вистачало,щоб прожити на них усі дев ять котячих життів.
Чули такий вираз – у кота дев ять життів? Ото всі дев ять Донкі Кот і Йошкін Кот збиралися прожити в Будиночку ельфів.
Тут були зручні та м які дивани і крісла, і пледи, і ковдри, і все, що душа забажає.
У будиночку вистачало ситної їжі, а маленький Старший ельф Домашек здавався таким доброзичливим і некапосним, що коти прощали йому все – навіть те, що він займався смердючою димною магією.
  Чого ще не вистачало Донкі Коту та Йошкіному Коту для повного щастя?
Та їм навіть Чаша Щастя не потрібна була.
         
              Глава 3 Димне захоплення                *****

Маленький Старший ельф Домашек займався своїми справами, Будиночком ельфів і димною магією. А коти  вилежувалися на подушечках і плювали в стелю. У переносному значенні. Бо якби кому-небудь з котів заманулося   насправді плюнути на стелю, Домашек  негайно б витер той плювок провинним котом, а потім виштовхав би обох втришиї.
  Ні , Донкі Кот і Йошкін Кот були не такі. Тому обпльовували стелю в переносному розумінні слова.
А в прямому розумінні вони просто таки нічого не робили. Тобто взагалі нічогісінько .Лише їли,пили та відпочивали  скільки сили.
Донкі Кот та Йошкін Кот докладали, відпочиваючи стільки зусиль,що їм,напевне,навіть Фантос міг позаздрити. А Фантос був професіоналом відпочинку.
   Завдяки Чаші Щастя  життя ельфів з Поперечки текло щасливо й спокійно. Подій,котрі зібрали б у Будиночку одразу всіх ельфів з Поперечки не відбувалося. У гості до Домашека  ельфи забігали поодинці , і коти користувалися усіма благами цивілізації ельфів замість відсутніх господарів.
А цивілізація ельфів створила чимало  зручних ,красивих  та   корисних    речей.
Ельфи вміли, коли хотіли , цінувати  комфорт і затишок.
Хоч так , хоч сяк, Донкі Кот і Йошкін Кот блаженствували , ( ледарювали, дармували) і сподівалися провести таким чином  решту життя.
  Працьовитий Домашек,котрий займався димною магією , також був усім задоволений.
  Саме ота димна магія дещо спантеличувала наших героїв – Донкі Кота і Йошкіного Кота. Цей дим був смердючим, кислючим , шипучим , щипучим і ще раз смердючим, засліплюючим і бризкучим.
Це був бридкий дим – він кусався, плювався, щипався і дряпався. А ще міг перетворитися на лід чи камінь.
  Від нього могла облізти шкіра або вирости роги. Тож коли Домашек починав займатися димною магією, коти намагалися триматися якомога далі.

                Глава 4  **** Несподіваний гість

Домашек, як я вже казав, займався димною магією,коли у двері Будиночку ельфів хтось постукав.
Ельфи істоти не вельми товариські, а Будиночок ельфів  і поготів для зовнішнього світу місце закрите . Зазвичай ніхто й ніколи не ходить до ельфів у гості. Тож той стукіт неабияк здивував Домашека. Він саме замішував помаранчевий дим і  наносив його на симпторну сітку  у довішному форматі. Руки у Домашека здригнулися і два-три кілечка диму вирвалися і кинулись навтьоки… Домашек здивувався, заморозив дим і пішов відчиняти. Дим був не тією річчю, котра веде себе пристойно. Він завше прагнув  вислизнути, непомітно втекти, сховатися і спідтиха наганяти жах на присутніх. Через  Домашекові експерименти з димною магією , коти забралися якомога далі. Так далеко як тільки змогли. І опинилися на кухні. Там котам впали в очі хрумкі рибні палички . Тож вони вирішили підкріпитися.
Коти так завзято працювали щелепами ,що у них аж за вухами лящало. Тож стукіт у двері вони пропустили і не бачили як Домашек пішов відчиняти…
Однак кільця диму,що втікли насторожили котів і вони покинувши власні справи помчали Домашеку на допомогу.
Куди більше здивувався Домашек, відчинивши двері. У дверях Будиночку ельфів стояв Вільний ельф Любанек.
Чи знаєте ви хто такий Вільний ельф Любанек? Якщо не знаєте – я скажу. Він справжній герой. Він розвідник, котрий оберігає найвіддаленіші підступи до світу ельфів. Він знаходить найперші ознаки загрози для ельфійської цивілізації і першим стає на її захист . Домашек досі навіть уявити не міг, що побачить героя отак – на порозі власного дому.
  Вільний ельф Любанек – ось хто  стояв перед дверима і привітно посміхався Домашекові.

Вільний ельф Любанек був одним із ельфів – прикордонників. Тих небагатьох ельфів, котрі охороняли найвіддаленіші підступи до світу ельфів.Ельфи – прикордонники передбачали майбутні загрози , прогнозували їх розвиток і стояли на варті Ельфелевої вежі.
Вільний ельф Любанек був героєм . І по-перше,і по-друге, і по-третє. Чули про його перший подвиг? Тоді він із Місячної Петлі вивів ельфів Середньої епохи.
А його потрійний удар по нічним і підземним відлучникам та відщепенцям?
А хіба ви не чули як він видалив вісім сімей шестиголових драконів, котрі атакували Ельфелеву вежу, за межі Сонячної системи?
А як знешкодив генетичних мутантів лабораторних пацюків, котрі могли зжерти Земний простір? Це також подвиг Любанека.
А хто відкрив формулу лабіринту Чорних Пітонів і назавжди замурував їхнє гніздо, замкнувши їхні кільця?
Звісно – Любанек!
Авжеж – Любанек!
Саме він – Любанек!
А його найвеличніший подвиг – об єднання Сірих ельфів, помаранчевих ельфів і чотирипалих ельфів у єдиний народ ? А ідея збудувати Ельфелеву вежу ?  Це можна вважати найвидатнішим подвигом усіх часів і народів ?
І, безумовно, Великі Ельфійські Ігри , на котрих народи ельфів вибирали найрозумніших, найспритніших ,найсміхотливіших та найдоброзичливіших ельфів. До цих ігор Любанек залучив усіх ельфів.
Хіба це не було найромантичнішим подвигом Любанека ?
Вільний ельф Любанек був найбажанішим гостем у будь-якій ельфійській октаві. Тож ельфи з Поперечки на чолі з маленьким Старшим ельфом Домашеком  не становили винятку.
   Маленький Старший ельф Домашек так розгубився , як розгубився б напевно перший-ліпший звичайний хлопчик коли б до нього в гості завітав сам Шварценегер чи Джекі Чан.
Домашек так і остовпів з розкритим ротом , хоча щойно, лише секунду тому рот у нього був закритий, згідно з технікою безпеки , щоб не наковтатися диму.



Глава 5






  Вільний ельф Любанек переступив з ноги на ногу. Взутий він був не у черевики, схожі на армійські , як герої кінобойовиків,а у звичайні сандалії на босу ногу. Не було на ньому зброї та захисної плямистої форми. Але найбільше вразило Домашека , що у руках Вільний ельф Любанек тримав букетик квітів. Домашек стояв , витріщивши очі.
Вільний ельф Любанек ще раз переступив з ноги на ногу  і доброзичливо поцікавився у Домашека , що застиг ніби димний стовп у симетричній позиції  :
  - То як – пустиш ?
А коти вже стрімголов мчали на допомогу Домашекові. Вони всім серцем були віддані ельфам.
Мить тому вони ще були в кухні , і ось вже стоять за спиною у Домашека  і їдять очима незваног гостя.
Любанек знову посміхнувся.
- Агов, малюче, - сказав він ельфійською мовою, - отямся . Пустиш ти мене чи ні ?
Коти наготувалися виконати першу-ліпшу Домашекову вказівку, хоч накинутися на незнайомця щоб розірвати його, хоч потертися об його ноги. Удати із себе лютих тигрів або  ласкавих приязних істот.
Вільний ельф Любанек зацікавлено роздивлявся двох котів – чорного та білого.
- А це хто такі ? – дружньо спитав він у Домашека. – Твоя гвардія ?
Коти піднеслися у власних очах. Вони негайно зрозуміли ,що гість  дуже поважна персона і заходилися ? ВИПЕНДРИВАТЬСЯ? – піднімати хвости трубами і пускати з очей іскри.
Вважається що ельфи і коти недолюблюють одне одного. Проте це не так. Просто і коти і ельфи за вдачею істоти замкнуті, закриті і не водяться аби з ким.
Вони здатні впродовж років знаходитися поруч і при цьому навіть не познайомитися.
Але коли вже у них налагоджуються відносини, то ельфи і коти  дуже тепло ставляться один до одного.
   Кожен , хто  заприязнився зі своїм котом, підтвердить вам наскільки коти дружелюбні створіння.
  Між тим пауза у дверях тривала. У нас певна річ музична казка, однак ця пауза тягнулася занадто довго. Це вже виглядало не дуже пристойно.
- Це мої коти, - зненацька випалив Домашек, - я  Старший ельф на Поперечці, Чаша Щастя у відмінному стані,а я займаюся димною магією.
Вільний ельф Любанек увійшов до Будиночку ельфів. Коти, відчуваючи його незвичайну силу й енергію, виструнчилися. Вільний ельф Любанек пройшовся будиночком, торкнув пальцем Чашу Щастя. Чаша Щастя відізвалася мелодійним дзвоном.
- А де народ, Домашеку ? - спитав Любанек. – Чи всі здорові ? Чи нема проблем ?
- Так усі здорові, - відразу відповів Домашек, - Усі щасливі. То й бігають собі по Поперечці.
- Як тут у вас ? – продовжував розпитувати Вільний ельф Любанек, чухаючи котам за вухами.
   Донкі Кот і Йошкін Кот уже второпали ху із ху  й умлівали від  втіхи.
- Чудово, - доповів Домашек , заштовхуючи якісь речі до шафи. Він бо був Старшим ельфом на Поперечці і в будиночку мав підтримувати порядок.
Вони розташувалися у вітальні неподалік від Чаші Щастя.
- Чогось бажаєте ? – ввічливо запропонував Домашек, - Свіжих дощових черв яків ? Хрущів ? Може пінки із сицилійських слив ?
- Вербових бруньок, - відповів Вільний ельф Любанек. І пригадав віршика з ельфійської хрестоматії для дітей :
- Сяде Кпин на вогку купину
Хрупає бруньку і чухає спину
Кпин старий до бруньок охочий
Кпин бруньок зелених хоче .
А надвечір приходить  дружина Кпина
І веде із садочка дитину
І дочка сідає поряд з татуньком
І теж смакує зелені бруньки .
Так вони і сидять до ночі
Кпин старий і Кпинова дочка.
А коли за болотом сонце сідає
Кпин іде спати  й маля забирає.
Домашек засміявся, він також любив цього віршика. Він теж любив зелені бруньки.
- Бруньки і ще малинову пінку.І розкажи як ваші справи. – посміхнувся Любанек.
  Маленький Старший ельф Домашек приніс бруньки і пінку, відігнав від Любанека котів і перетворив димну глибу на пил.Після цього зібрав пил у тенісний м ячик і закинув його до корзини.
- Ніхто не хворіє, - продовжував він доповідати, - Ніхто не нудьгує. А Сольвейг навчилася роздивлятися на небі свою зірочку.
- Ух ти ! – зрадів Вільний ельф Любанек. – Яка розумниця!
- Вам незабаром знадобляться розумники, - загадково сказав він.І не менш загадково додав – І розумні помічники.
- А як Ельфіра ? - поцікавився Любанек.
  Тут Домашек не витримав і зареготав. Він розповів Любанекові про те , як Сольвейг потихеньку зібралася до Ельфелевої вежі й умовила Лямбу, Ляпку і Ляксу попросити у Паучка Пау клубок провідної нитки. І про те , що павучок Пау помилився і  створив нитку навпаки – не таку , котра веде до мети, а таку , котра веде від мети.
А Ельфіра викрала той клубочок і подалася з його допомогою невідомо куди.
Куди вона пішла ніхто не зміг би здогадатися – Земля у ельфів була не такої форми як у людей. Хоча це була одна й та сама Земля.
Домашек наприклад був упевнений у тому, що Ельфіра вже ніколи не повернеться на Поперечку, мандруючи за краденим провідним клубочком.
- Бач які у мене помічники , - похвалив котів Домашек . –  Адже це Донкі  Кот і Йошкін  Кот допомогли зірвати плани Ельфіри.
  Про те , що коти тоді ще не служили ельфам, Домашек розповідати не став.
Любанек зареготав.
Отже кволих нема, нудних нема , дурних нема , - зробив він висновок. – Зате є класні помічники.
- Чудово, - сказав він, - Ви мені підходите..

Глава 6    Дозвіллю настає край

- Знаєш, Домашеку, - продовжував  Вільний ельф Любанек, - Твої ельфи мені дуже потрібні. Збери їх у Будиночку ельфів якомога швидше. Зможеш ?
Маленький Старший ельф Домашек знизав плечима і взявся за золотого свистка, котрий висів у нього на шиї. Трелі цієї магічної свистульки сягали вух ельфів , де б на Поперечці вони не знаходилися.
Щойно почувши той свист , ельфи мали негайно з явитися до Будиночку.
Забачивши свисток , Любанек  заперечливо похитав головою.
- Цього разу – жодної магії. Ніяких чарівних світлячків чи ультразвукових пищалок. Жодних низькочастотних барабанів. Наших ельфів слід скликати не вдаючись до магії .
- Як це не вдаючись до магії ? – здивувався Домашек. – Що ж це , я їх шукати подамся ? Та вони ж можуть перебувати ну просто невідомо де.
- Ні , Домашеку, слід зібрати твоїх ельфів звичайним чином.
- Та як же я їх зберу , коли навіть не здогадуюся хто де ? – здивувався Домашек . –  Поперечка - то цілий світ !
     Домашек подумав трошки.
- То мені вирушати на розшуки ?
Вільний ельф Любанек посміхнувся:
- Але ж ти маєш помічників !
Донкі Кот і Йошкін Кот перезирнулися. Їх опанувала нудьга.
- Заразом – бадьоро додав вільний ельф Любанек , -  з ясуємо чого вони варті , твої Донкі Кот і Йошкін Кот.
- Відправити котів на розшуки ельфів , - здогадався нарешті Домашек.
- Авжеж , - підтвердив Любанек. – А коли будеш їх відправляти – ЗАСЕКИ (зазнач? Засічи ?) час. Протягом якого вони впораються. Та розділи завдання на дві частини – нехай кожен кіт шукає своїх ельфів. Кращому віддячимо , гіршого – покараємо. А я поки попрацюю.
  Любанек дістав мапу і заходився на ній щось малювати.

- Ну от , - звернувся Домашек до своєї гвардії. – Ось вам справжнє завдання.
    І не втримавшись від докору , додав :
- Це вам , лобуряки ,  не ворон лякати.
Ганяти ворон коти щиро кажучи любили набагато більше , ніж шукати по Поперечці ельфів. І лякали вони їх не так як зазвичай коти лякають пересічних ворон , а за допомогою магії.
- Якої іще магії ? – здивується читач.
Звичайної.
А як ви гадаєте – тварини не вчаться ? Вчаться.
Ви що , вважаєте , що потрапивши до ельфів , Донкі Кот і Йошкін Кот нічому не навчилися ? Навчилися. Дарма що котяча мова відрізняється від ельфійської. Двійко-трійко заклинань , котрі починаються зі складу  „НЯВ” можна відшукати у будь-якій мові. А коли вже тим заклинанням можна полохати ворон, то завчити його простіше простого.
Так... полохати ворон вони полюбляли. А от шукати ельфів по Поперечці аж ніяк.
Тим часом маленький Старший ельф Домашек уже діяв. Він поманив котів пальцем і звелів , вказавши на велетенську карту Поперечки ,що висіла на стіні.
- Ти ,- сказав він Донкі Коту , білому і пухнастому, - розшукуватимеш Рембіка, Мілягу і Фантоса.
- Ти , - повідомив він Йошкиного Кота , - шукатимеш Сольвейг , трійняток Лямбу , Ляпку і Ляксу і Сіму з Синюшником.
- А чому завжди я ?! - заволав  Донкі Кот , але тихо – для  годиться.
- А чому завжди я ?! – голосно загорлав чорний Йошкін Кот . – Чому завжди мені треба розшукувати Лямбу , Ляпку і Ляксу ?! Якщо я чорний , то з мене що , можна знущатися ?!
Йошкиному чорному Коту таки справді діставалося від трійнят. Вони на ньому каталися верхи, дмухали йому у вуха , підраховували йому зуби  і вчили утримувати на витягнутому в струнку хвості різноманітні речі – монети та камінці.
- Що ж тут складного ? – здивуєтеся ви.
Ви спершу спробуйте навчитися витягувати хвоста у струнку , а потім питайте.
- Чому я ? – скиглив Йошкін Кот. Не хотілося йому розшукувати Лямбу,Ляксу і Ляпку.
- Чому завжди я ? - вторив йому Донкі Кот, радіючи , що щасливо відбувся.
Але Домашек не зважав на котяче квиління.
- Хто першим оповіщає і приводить до Будиночку своїх ельфів , отримує у власне повне користування горище.
Домашек подивився на Вільного ельфа Любанека . Той неуважливо кивнув , не відриваючись від планшета.


Так. Хочеться зробити відступ.
Певно що Домашекові коти – Донкі Кот, білий і пухнастий і Йошкін Кот , чорний і худорлявий готові були мчати за наказом господаря – ельфа куди завгодно і  коли завгодно.” І в дощ і в вітер ,і в політ у нічних зірках  (мені моє серце відкриває далекий шлях )” , - як сказав поет.
Так то воно так, еге ж... Але от саме зараз... Зараз саме... Тобто саме цієї миті – білий і пухнастий Донкі Кот був надто вже  білим , пухнастим , ситим і сповненим втіхи. І до того ж так зручно вмостився у м”якому кріслі. А чорний Йошкін Кот  щойно  добряче поласував крабовими паличками  і йому , їй-богу ,було не до метушні.
Коти готові були мчати будь-куди і будь-коли... Коли-небудь пізніше... згодом. Якось. Еге ж ?
Але ж не неодмінно саме зараз ? Адже так не вирішують ні сіло ні впало , стрімголов .. ну куди це годиться ? Нікуди не годиться.
Коти певна річ не заперечували виконати наказ Домашека, проте й сам Домашек мусив розуміти, що для того ,щоб підготуватися до подорожі потрібен час : зібратися, зосередитися...
Так міркували обидва Донкі Кот і Йошкін Кот. І розмірковували б і далі , якби Домашек , тримаючи за карк ,не виніс обох  із Будиночка й не дав по черзі кожному духопелика. Спочатку Донкі Коту, потому Йошкіному Коту . І таким чином відправив їх у подорож.
Донкі Кот беркицьнувся в повітрі чотири рази і гепнувся об дерево. Йошкін Кот перекинувся п”ять разів. Чи може п”ять із половиною. І зашипів.



Глава 7




   -Ненавиджу Поперечку, - думав Йошкін Кот , котрий останнім часом дійсно зледачів і розжирів. Відпочинок у Будиночку ельфів достойний  кіт сприймав за виконання своїх обов”язків, а нове доручення – як важкий непідйомний хрест, котрий  змушують тягти всупереч його бажанню.
А  Донкі Кот – білий і пухнастий і до того ж гладкий і неповороткий  після кількох місяців безвилазного перебування у тепличних умовах , влучивши прямо у дерево, а потім  у кущ , геть занепав.
Його – ніжного, білого та пухнастого , змушують не більше й не менше як вештатися Поперечкою та розшукувати ельфів. Ніби Поперечка , чуєте , крихітний п”ятачок, де отих ельфів кругом понатикано.
Поперечка – не п”ятачок. Якби ви виміряли її в довжину за допомогою котячих кроків, то ви б напевне диву дались , яка вона величезна. А ще якби пригадали які ельфи хитрі , потайні та як їх важко знайти, то неодмінно б відчули жаль до бідолах – Донкі Кота і Йошкіного Кота. Диву  далися  та пожаліли. Отак.
А коти ?
Що коти ?
Ви казали що ми були б вражені. А що коти ?
Коти ?
Еге ж , коти. Донкі Кот і Йошкін Кот , вони що ?
Та... З ними  все гаразд. Це ми тут переймаємося. А коти зазвичай не беруть дурного в голову , а важкого в лапи.
Та само й наші коти. Вони приземлилися у межах видимості , тобто кожен бачив куди подався другий. Донкі Кот, білий і пухнастий , після  Домашекового штурханця і падіння до кущів, з нещасним виглядом  вибрався на дорогу  і пошкандибав,вгинаючись під тягарем поставленої йому задачі. Так він ішов  доки не  зникнув з очей Йошкіного Кота. Пройшовши для певності ще з десяток метрів , Донкі Кот , білий і пухнастий, пустився  в танок прямо на шляху.
- Вау, вау – бемз, - співав Донкі Кот, - Вау,вау – няу!
Від надміру почуттів він обідрав відточеними кігтями стовбур молоденької берізки.
Звісно Донкі Кот щиро радів , радів ( КАНАШКА) каналія до смерті. Розшуки Лямби, Ляпки і Лякси, Сольвейг та Сіми з Синюшником ,три надзвичайно складні доручення дісталися недоумку Йошкіному Котові. А Донкі Кот , біленький і волохатенький , відбувся дрібничками.
Знайти Рембіка , Мілягу і Фантоса не становило жодного клопоту. Справжні дрібниці у порівнянні з завданням Йошкіного Кота.
Та він – розумничок, цяця і симпатяга , розшукає своїх ельфів за лічені хвилини.
- Ха – ха - ха
- Хи – хи – хи.
- Хе – хе –хе...
А чому це йому так пощастило ?
Донкі Кот знав. Тому , що він першу – ліпшу вільну хвилинку  ошивався поряд із Чашею Щастя.
Ось що означає  бути розумним і не гаяти даремно час.
Донкі Кот твердо знав кого і де йому слід шукати. Рембіка слід розшукувати у річці- на -Поперечці , Фантоса  - на спортивному майданчику в гамаку , а Міляга швидше за все стирчить  серед своїх кактусів у кімнаті з балконом та собачам у передпокої й лається з зозулею.
Що ж тут складного ? Це не пошуки , а відпустка. Шкода , звичайно , вилітати з м”яких подушечок у Будиночку ельфів. Але з яким тріумфом , він , Донкі Кот , міг туди повернутися! !!
Ну хіба складно було  шукати ельфів?
Та їх геть не складно було шукати!
   У Донкі Кота був просто чудовий настрій  і чимдалі він у нього все більше поліпшувався. Як класно було знати який він , Донкі Кот , біленький, пухнастенький , кмітливий і удачливий у порівнянні з тим чорним ненажерою та ледащом Йошкіним Котом.
- Ха – ха – ха –  відшукати Рембіка . Та що його там шукати того Рембіка. Плюснув у річку камінчика , рибну малечу підняв , водоміркам нявкнув – вони того Рембіка через п”ять хвилин з-під води дістануть. Аякже.
А з Фантосом іще простіше. Якщо його в гамаку нема – значить він на пляжі біля дівчаток.
Донкі Кот іще одну берізку обідрав , нявкнув і задер хвоста так як його зазвичай задирають коти-переможці.


Глава 8 Трійнятка




Донкі Кот стежинкою біг, потім повернув за ріг. По правий бік  від Донкі Кота зеленіли кущі бузку , по лівий – пеньочок свіжий, великий такий пеньочок і не трухлявий. А на пеньочку – оце так так! На пеньочку трійко ельфочок . Лямба , Ляпка і Лякса.
Ха Ха Ха
Хи Хи Хи...
От тобі й хи хи хи...
„ А може  минеться ? „ подумав Донкі Кот і весело так вигукнув :
- Агов , привіт , дівчатка ! Ви часом Мілягу не бачили ?
- А кого це він дівчатками назвав ? – поцікавилася Лямба у Ляпки. Лякса захихикала.
- Ха-Ха-Ха !
- Хи-Хи-Хи ! - закричала Лякса , а Ляпка звідкись вийняла дзвіночка. Ельфійки з Домашековими котами по-простому поводилися (ВЕЛИ СЕБЯ ЗАПРОСТО).
Йошкиного Кота вони якось навіть до труби запхали , коли у трубочиста гралися.
Добре , що Донкі був білий кіт . І пухнастий.
- Донкі , - сказала Ляпка , - диви , що у нас є.
А цікавій кішці як відомо хвоста прищемили. (ЛЮБОПИТСТВО КОШКУ СГУБИЛО)
Донкі був кіт, проте це нічого не міняло.
Надмірна допитливість і котам шкодила.
- Що ? – підійшов ближче Донкі Кот.
- Дзвоник , - ласкаво пояснила Лямба.
- Який іще дзвоник ? – не второпав Донкі Кот.
- Іще коров”ячий! – приязно посміхнулася Ляпка.
- А стане  - котячим , - зареготала Лякса.
- Фу!!! – заверещав Донкі Кот. – Ви що , з глузду з”їхали ?!
Молоко коров”яче він любив , а корів – ні. Він якось у свіжого коров”ячого млинця з даху звалився. Відтоді корови йому не подобалися.
- Фу. – сказав Донкі Кот.
- Ти не фукай , - зауважила веселенька Лямба. – Ач , розфукався. Якщо у нас кожен піддослідний кіт фукати почне , нам фукалок не вистачить.
Донкі Кот більше фукати не став. Ображатися тим більше . Ображатися можна на впольоване мишеня або на однокрилого горобця. Але не на трьох ельфочок- чаклунок.
- Досить , - промовила Ляпка. – Давайте, ельфочки, причаклуємо Донкі Коту дзвоника. Нехай він у нього ніби в корови на шиї теліпається. А ми його випасати будемо.
- А до бугая поведемо ? – невинно змахнула віями Ляпка.
- Ей,ей! – закричав  задкуючи Донкі Кот. – Обережніше , шановні. Я під час виконання службових обов”язків. Я Домашекове доручення виконую.
Донкі Кот став не тільки білим і пухнастим , але й надзвичайно поважним.
- А яке доручення ? - спитала Лямба.
- Домашек доручив мені знайти Рембіка, Мілягу і Фантоса. І привести їх до Будиночка ельфів.
  Ельфочки припинили смикати Донкі Кота і  шанобливо відступили.
  Донкі Кот запишався. Він не втратив ані краплинки свого світлого настрою. Його не полишала радість і відчуття зверхності над дурнуватим Йошкіним Котом. Котрий мусив розшукати  ельфочок з якими Донкі Кот щойно спілкувався.
Дурненький Йошкін Кот десь у трудах та поневіряннях, у кропиві та лопухах, у багнюці та смітті шукав саме цих ельфочок. Дурачок. Саме Лямбу , Ляпку і Ляксу.
І Лямба , Ляпка і Лякса наче б то відчули повагу до Донкі Кота.
А Ляпка перепитала :
- Чуєш, білий і пухнастий , повтори, кого тобі доручив знайти Домашек ?
- Рембіка, Фантоса і Мілягу.
Ляпка повернулася до Лямби і Лякси.
- Агов, кексі, Фантос нам дорогою не попадався ?
- А навіщо він Домашеку ? – спитала Ляпка. Вона знайшла собі заняття – кільця на пеньку підраховувала , але уважно дослухалася до розмови.
- Не знаю , - чесно сказав Донкі Кот. Він завжди вважав , що чесність – краща політика.
Ельфочки задумалися. Проте одразу просвітліли.
- Нікого не бачили , - мовила Лямба.
- Анінайменшого уявлення , - докинула Ляпка.
- Не зустрічали , - підтвердила Лякса і задзеленчала коров”ячим дзвоником.
- Му!
- Му!
- Му!
Де вони його знайшли ?
- Донкі , - крикнула Лякса , - а може , хочеш, ми тобі дзвоника причаклуємо ?
- Зустрінете Йошкіного Кота , -з гідністю відповів  Донкі Кот , - то йому й причаклуєте. І привіт передавайте.
- А він хіба теж когось шукає ? – здивувалася Ляпка.
- Певно що, - у свою чергу здивувався Донкі Кот.
- А кого ? – загукали ельфочки.
Але Донкі Кот вже був далеко.

- Цікаво, - подумав Донкі Кот. – Як довго ельфочки на пеньочку стирчатимуть ? Тут їх простіше простого знайти.
- А де складно ? – спитав він сам себе.
- У лабіринті каменів. – вирішив він.
Донкі Кот обдер кору , склав лапи рупором  і гукнув:
- Ельфочки ! – гукнув він у рупор. – У лабіринті каменів  із коров”ячим дзвоником дуже цікаво у хованки грати.
Відповіддю йому був захоплений вереск і тупотіння.

Глава 9 Знайомство з павучком Пау


Повідомити ельфочкам, що їх шукає Домашек, Донкі Коту навіть на думку не спало. Не тому ,що він капосний. Просто не його це справа. Він не раз у Будиночку ельфів отримував по носі за самодіяльність і засвоїв раз і назавжди:
- Не варто робити як краще, слід робити як велено.(ЗВЕЛІЛИ)
Зрозуміло ?
А ви напевне подумали , що Донкі Кот вредний. Аж ніяк.
- Я просто молодець ! – похвалив сам себе Донкі Кот білий і пухнастий, обдираючи чергову молоду берізку.
- Просто молодець. – вирішив він і сквозонув у кущі.
Чому у кущі ? Бо через кущі найлегше було дістатися до закруту з високим бережком. А з високого бережка , не замочивши лапок , викликати Рембіка. Єдиного ельфіна серед усіх ельфів на Поперечці.


У тому , що ельфіна Рембіка слід шукати у Річці- на -Поперечці, Донкі Кот не мав жодних сумнівів.Ельфіни у всьому світі проводять увесь свій час саме в воді. У річках. У озерах. Може навіть у морях. Хоча я не бачив жодного морського ельфіна. Проте від когось чув , що ельфіни водяться і в Азовському морі , і в Чорному.
Рембік дійсно перебував там , де його шукав Донкі Кот і був дуже заклопотаний.
Рембік роздумував як звільнити Річку-на-Поперечці від риболовів. Віднедавна Рембік не терпів рибалок. Хоча до того як став ельфіном, ставився до них байдуже.
Крім неприязні до рибалок Рембік набув іще одного дивацтва. Ельфін Рембік почав раптом розв”язувати кросворди.
Трійняткам Лямбі,Ляпці та Ляксі  розв”язання кросвордів також страшенно подобалося і у складних випадках вони бігали до Рембіка. Рембік сам заввиграшки розв”язував кросворди і залюбки допомагав іншим...






Продираючись крізь кущі, Донкі Кот несподівано наткнувся на бурундука і цілком миролюбно спитав  чи не стрічав той Мілягу, Рембіка або Фантоса.
- Відчепися, - відповів бурундук. – Відчепися, не до тебе.
- А що трапилося ? – поцікавився Донкі Кот.
- Що,що, - вилаяв Донкі Кота бурундук. – Переїв.
- Та й по всьому ? – здивувався Донкі Кот. Він повсякчас переїдав у Будиночку ельфів . Йому це  анітрохи не шкодило.
- А у мене після ситного сніданку завжди ускладнення. – буркнув бурундук. – Не знаю що робити.
- Рекламу читай, - легко порадив Донкі Кот. Насмішив його той бурундук .
- Мені б твої клопоти , - подумав Донкі Кот і побіг собі далі...
Він побіг далі , але ноги його заплуталися у якомусь корінні, Донкі Кот рвонув та вилетівши із кущів побачив, що далі обрив...Донкі Кот полетів кудись униз.
   За мить він погойдувався ніби на хвилях. Донкі підняв голову і роззирнувся. Він лежав на розтягнутому по горизонталі золотому павутинні. Донкі Кот народився не вчора. Він все-таки мешкав у Будиночку ельфів , де чари були в ходу.Звісно він чув про те , що десь на Поперечці  живе Золотий павучок Пау, котрий тче золоте павутиння.
Донкі Кот засміявся – до павутиннячка павучка Пау за чутками могли потрапити лише чарівні істоти дуже, ну дуже серйозного рівня. Рівня ВПІ. Донкі Кот гойдався у павутинні і не робив спроб звільнитися. Він думав , що у золотому павутинні для вельми поважних жертв передбачений який-небудь особливий церемоніал.
Він гойдався і чекав, чекав і гойдався, поки якийсь грубий голос не сказав над вухом :
- Ну, чого розлігся ? Підводься ! Вставай , нічого розлежуватися!
Донкі Кот розплющив око. Прямо над ним навис золотий павучок Пау і скалив зуби.
- Чого розлігся ? – не вгавав павучок.  - Піднімайся і забирайся звідси, ельфійський коте. Це павутиння не для тебе.
Донкі Кот зітхнув і його м”яко викинуло з тенет. Він став на чотири лапи.
- Чого це ти тут вештаєшся ? – спитав Пау.
- Рембіка шукаю, - процідив Донкі Кот. Йому не сподобалося, що його вигнали із золотого павутиння. У ньому було так гарно гойдатися.
- А Рембіка немає , - сказав павучок Пау. – Він на машині поїхав.
- Куди ? – здивувався Донкі Кот. Він погано уявляв собі з якого дива ельфін Рембік може куди-небудь поїхати на машині.
- Куди - куди. А я знаю куди.? – пробуркотів павучок Пау. – До своїх мабуть, у Будиночок ельфів. Він більш нікуди й не ходить.
- Гаразд, - сказав Донкі Кот ,- а де Міляга ?
Донкі Кот поставив це питання просто так , про всяк випадок, а  дурачок павучок узяв та й відповів :
- Міляга також у гості до Домашека збирався.
     - От вже як щастить, так щастить, - розмірковував Донкі Кот. – Лишилося Фантоса знайти і я вільний. Правильно я робив, що навколо Чаші Щастя терся! От я везунчик!
Везунчик-гарнюнчик.
- Бувай, - сказав він павучкові Пау. Подумав і додав :
- Приємно було познайомитися.
- Йди , - промурмотів павучок Пау. – До тролів.
- Хе-хе-хе, - засміявся Донкі Кот і вирушив на спортивний майданчик. На його думку саме там мусив лежати у гамаку Фантос.

*** Глава 10

Отже, Донкі Кот подався за Фантосом, а Йошкін Кот?
Чи ми про нього писати не будемо ? Чи ми про нього забули ?
  Аж ніяк не забули.
Йошкін Кот так само отримав свого копняка, перевернувся в повітрі п”ять чи шість з половиною разів і зашипів. Не тому , що упав на сковорідку , а тому , що так він виказував почуття глибокого обурення, котре охопило його, Йошкіного Кота. Він упав ясна річ на всі чотири лапи і повернувся подивитися , що сталося з його товаришем, Донкі Котом.
Донкі Кот згорблений і кульгавий шкандибав до повороту шляху і незабаром зник з очей.
Йошкін Кот лишився наодинці. Наодинці зі своїм завданням , а вірніше надзавданням. Тому , що розшукати Лямбу,Ляпку і Ляксу, Сольвейг і до того ж Сіму з Синюшником можна було тільки випадково і то раз на чотири роки.
- Та дарма, - оптимістично подумав Йошкін Кот, - Раз на чотири так раз на чотири. Час пішов.
Йошкін Кот пострибав на місці не знаючи у якому напрямку йому вирушати. Сіма з Синюшником( а без Синюшника Сіму вже давно ніхто не бачив),Сольвейг і особливо Лямба, Ляпка і Лякса разом сходилися тільки в Будиночку ельфів. За межами Будиночку їх ніхто й ніколи разом не стрічав. Значить шукати їх треба було кожного окремо. Окремо Сіму з Синюшником.Окремо Лямбу , Ляксу і Ляпку. І окремо Сольвейг.
Саме така пекельна робота й чекала на Йошкіного Кота.


Йошкін Кот припинив стрибати і вирішив трохи подумати.
- Чи багато місць на Поперечці де напевне можна було б знайти, скажімо Лямбу,Ляпку і Ляксу.
Певно що наші ельфочки віддавали перевагу  жвавим місцям.
Що ж воно були за місця ?
Бджолині рої до уваги не беруться. А ось нещодавно запущене на Поперечці Чортове колесо...
- Стоп, - сказав собі Йошкін Кот. Він зрозумів звідки йому краще починати пошуки.
- Яке таке колесо ? – здивується читач. – У попередніх книгах не було ніякого Чортового колеса.
Так воно й є. У попередніх книгах Чортового колеса  певно що не було, бо його встановили саме між цією і попередньою книгами.
Нещодавно  на одній галявинці на Поперечці люди встановили собі кілька атракціонів : американські гірки, кімнату сміху і оотттакенне Чортове колесо – для забави та огляду.
- Лямба,Ляпка і Лякса ,- думав Йошкін Кот , - неодмінно мусять там хоч би раз появитися. А раз появившись, вони навряд чи одразу звідти підуть. Чортове колесо точнісінько відповідало відчайдушній вдачі превеселих ельфочок.
- До того ж , - думав Йошкін Кот , - якщо трьох близняток не буде на  Чортовому колесі, там може знаходитися хтось іще. Хто-небудь із решти ельфів. Сіма з Синюшником навряд чи туди забредуть, і Сольвейг навряд, а ось Фантос чи Міляга цілком могли кататися і звідти з верхотури могли бачити Сіму з Синюшником, Сольвейг чи тих же трійнят.
- Єй! – сказав собі Йошкін Кот, - та я маю купу ідей !
Там, на Чортовому колесі цілком можна зустріти Фантоса і передати через нього решті ельфів Домашекову пропозицію . Домашек бо не казав котам, що зібрати ельфів – це секретне доручення ?
Правильно ? Правильно !
Тому Йошкін Кот міг шукати ельфів як йому заманеться  : хоч за допомогою пошти, хоч через реготливих стрибунців або розкидаючи на Поперечці записки зі зверненням зібратися в Будиночку ельфів...
Як бачите Йошкін Кот недовго стояв дурень дурнем – він миттю придумав куди йому піти і кого він може знайти насамперед. Йошкін Кот лише шкодував , що застрибав таки далеченько від Донкі Кота і не може розповісти приятелю про власне відкриття. Вони могли б вирушити на атракціони удвох і ця ідея добряче  згодилася б його товаришеві.
- Де шукати ельфів ? – думав Йошкін Кот і самовдоволено відповідав сам собі:
- Місця треба знати !
   Йошкін Кот, котрий не тільки днював і ночував поряд із Чашею Щастя , але й виходив побродити Поперечкою, мав у голові повний перелік місць де можуть перебувати ельфи.
По-перше – Дитяча залізниця, вже майже забута й покинута, Чортове колесо та інші атракціони ну і ... пасіка. Ельфи обожнювали бджіл.
Четверте за привабливістю місце для ельфів займав високий міст над Річкою-на-Поперечці. Посередині цього мосту хтось прив”язав тарзанку. З тієї тарзанки постійно стрибали в Річку-на-Поперечці маленькі хлопчики та дівчатка, а поміж ними,бувало, й ельфи.Утім мабуть не всі. Я наприклад не уявляю Сольвейг, що стрибає з тарзанки. А вона з неї таки стрибала.
   Сольвейг була ельфочкою, а у ельфів такий уже менталітет (така вже вдача).
Іще одним місцем на Поперечці , де часто можна зустріти ельфів була таємнича гряда каміння. Ця гряда на кшталт СтоунГенджа являла собою залишки якоїсь древньої споруди.
Отакі думки бродили у голові Йошкіного кота. Він свято вірив, що навіть якщо  не стріне на Поперечці  жодного ельфа, то піднявшись у кабіні Чортового колеса і оглянувши з верхотури усю Поперечку, неодмінно когось знайде.
Від місця на якому знаходився Йошкін Кот до Чортового колеса було недалеко – якщо рухатися по прямій. Але по прямій  дістатися не було жодної можливості ,бо між Будиночком ельфів і Чортовим колесом знаходилися будинки людей. А у дворах  людських домівок і по вулицях волочилися собаки й коти – забіяки , та ще й гуси та індики.Пролягали дороги , по котрим їздили справжні автомобілі. Та й перехожі  хлопчаки  ходили не в сандаліях, як Вільний ельф Любанек , а у важкому сільському взутті. Ось чому напрямки  до Чортового колеса Йошкіному Коту добиратися не хотілося. Йошкін Кот продумав план пошуків і вже був хотів рушати, але наостанку вирішив ще разок помізкувати (ПОРАСКИНУТЬ УМОМ).
   
Глава 11 Як правильно переходити дорогу

Йошкін Кот бачив перед собою два шляхи  до Чортового колеса : перебігти шосе по якому снували туди-сюди залізні машини ,котрі не мали жодних зобов”язань перед котами або перебратися на той бік дороги  у трубі, що пролягала просто у товщі насипу.
Дорогою мчали автомобілі. Автомобілі не могли зашкодити ельфам, проте залюбки чавили котів, котрі перебігали їм шлях. Кому кортить ризикувати життям , пірнаючи як дельфін ,проміж пролітаючими взад і вперед машинами ? Адже він малесенький, живий чорний кіт , а не шосейний Рембік...
Тим більше , що маленький Старший ельф Домашек завжди учив своїх котів : робіть усе за правилами!
Йошкін Кот думав, думав, але не бачив ніякого виходу.
Тоді Йошкін Кот помчав до переходу-зебри. Він поглянув на знак,котрий означав перехід і мало не завив від злості та заздрощів. На знаку „перехід” були зображені діти. Нижче висів знак переходу кіз та овець, а ще нижче знак дозволяв перебігати дорогу всіляким маленьким качечкам .Знаку, котрий би дозволяв переходити дорогу котам не цьому переході не було!
Нормально?
Кози й вівці могли переходити дорогу, діти могли переходити дорогу, каченята могли переходити дорогу. А він, Йошкін Кот, не міг переходити  цю дорогу!
  А коли вже він не може перейти цю дорогу, то  приречений довіку скніти на цьому ,геть не потрібному йому , боці дороги. Або переходити це шосе на задніх лапах чи на руках якоїсь дитини. Або в кози на рогах. Уява Йошкіного Кота так розбурхалася, що він нетямився від жалю до себе.
Що бідоласі лишалося робити ? Не порушувати ж правила вуличого руху ?
Йошкін Кот завжди пам”ятав настанови Домашека.
Одначе!
Одначе вихід існував і знаходився зовсім поряд. Прямо попід дорогою з однієї сторони на другу вела труба. Тунель.
- Ага. – подумав Йошкін Кот і миттю прийняв вірне рішення. Якщо вже через дорогу ходу не було, значить йому, Йошкіному Коту ,слід просто-напросто пролізти по туннелю попід дорогою. Та й по всьому!
  І Йошкін Кот
  Бу-бу-бу-бу
   Поліз, мов трубочист-
  В трубу.
Проте одразу залізти до тунелю у Йошкіного Кота не вийшло : із труби пирхаючи та відсапуючись назустріч йому ліз їжачок.
Чпок – і виліз їжачок.
Для їжаків на трасі також не передбачили перехід.
Йошкін Кот неабияк підбадьорився. Коли вже їжачок дістався  тунелем на цей бік, то Йошкін Кот  вільно перебереться тунелем на той бік.
- Ну, як воно там ? – попитав Йошкін Кот у їжачка.
Їжак пихтів. Він спочатку взагалі не бажав спілкуватися, але Йошкін Кот сказав, що він репортер по кросвордах і той живо розговорився.
- Я , - вихвалявся їжачок, - можу пройти цю трубу із розчепіреними лапками. Із чотирма яблуками на голках... Я можу налякати  вовка і лисицю... Ведмідь мене як вогню боїться.
- А з ельфів ти нікого не зустрічав ? – спитав Йошкін Кот, так , про всяк випадок.
Їжачок подумав.
- Рембіка бачив, -  пригадав він. – Восени.
- Восени мені не треба, - сказав Йошкін Кот.
- А інтерв”ю коли надрукують ? – переймався їжачок. – І де ?
- На березовій корі у кротовій норі, - відказав Йошкін Кот. – Після дощика в четвер і в суху п”ятницю...
А потім , щоб не дуже образити їжака, додав. – Восени... Мені ельфи зараз потрібні – коллаж замовили : їжаки разом з ельфами.
- Та он вони чимчикують, - сказав раптом їжачок. І вказав на той бік дороги.
Там, на тому боці, звідки прибув їжачок, спокійненько йшли по пісочку Сіма з Синюшником.
На дорозі не було жодної машини – переходь скільки заманеться . Але Йошкін кот при ельфах не наважився порушувати правила. А як вони розкажуть Домашекові ?
- Агов ! – закричав він до Сіми з Синюшником. – Агов, Сімо! Синюшо, чекайте! Мей дей! Малятка- козенятка, зачекайте хвилинку!
- Е-ге-гей! – відчайдушно заволав Йошкін Кот до Сіми з Синюшником і не дослухаючись до пихкотіння їжачка , поліз у трубу.
А їжачок бо хотів йому щось важливе повідомити!
Не бачив Йошкін Кот, що у ту саму трубу з того боку дороги поліз хтось інший. Йошкін Кот дременув у трубу. Їжачок провів його співчутливим поглядом. Затовстим був Йошкін Кот щиро кажучи. Кажучи щиро. Відпасся на ельфійських харчах. Проте у їжачка бракувало часу дивитися чим усе скінчиться : удома на нього чекало цікаве інтернет-знайомство з морською їжачихою.
Жив-був їжак,
На решту їжаків
Не схожий ніяк:
Не збирав гриби,
Яблук не ловив,
На свої колючки.
Зате знав про інші
Дивовижні штучки.
Знав,наприклад,
Що місяць теж тінь відкидає,
Знав навіщо буває ніч, чому день буває.
Знав, що хобот слонячий – ніс, а не хвіст.
Хоч про що спитай – про все розповість.
Про те , як бігають звірі,сяють зорі.
Лиш одного не знав він – що діється в морі.
Ось тому й сподівався знайти морську їжачиху,
Щоб вона йому розказала про море тихо.
Їжачок подався додому, на той час як Йошкін Кот доліз до середини труби.
Він доліз до середини труби у повній темряві і – БУМК! – із кимось зіштовхнувся лобом...
- Ще раз, щоб не посваритися, - запропонував Хтось і знову стукнув Йошкіного Кота лобом. Іскри посипалися, але не посвітлішало. Йошкін Кот збагнув, що все ці оповідки про іскри – побрехеньки.
- Ти хто? – обережно поцікавився Йошкін Кот.
- Зайчик, - відповів незнайомець.
- Який такий зайчик ? – здивувався Йошкін Кот.
- Зайчик-Котрий-Не-Пасе-Задніх, - пояснив співрозмовник і відразу наїхав: - це наша труба, чого це ти тут лазиш ? У лоба хочеш?
- Щоб не посваритися ? – тупо спитав Йошкін Кот.
- Ги-ги,- сказав Заєць-Котрий-Не-Пасе-Задніх. – дуже смішно. Як розбігатися будемо ?
Йошкін Кот спробував поворухнутися , але не зміг. Добряче-таки вбуцнувся у Зайця. Від того  смерділо попрілою травою і нечищеними зубами.
Розмір зубів Йошкін Кот визначив по запаху і вирішив - лапи під ті зуби йому підставляти не варто. Йошкін Кот зрозумів , що дати дорогу він не зможе . Він подумав, що може зачекати поки з труби задки вилізе Заєць і самому вилізти задки. А потім через дорогу в діалозі вирішувати це питання.
Зрештою він міг спробувати ще раз пролізти після Зайця. Сіма була терплячою ельфочкою і могла зачекати...
Йошкін Кот був порачкував назад, однак з”ясувалося, що позаду місця вже не було.
- Куди преш ? – загорлав на Йошкіного Кота хтось позаду. – Чого став ? Пролазь давай !
Йошкін Кот навіть не відповів – йому заціпило.
- Що за неподобство , - не вгавав той, що ззаду. – Ти навіщо сюди поліз якщо лазити не здатний ?
- Не вмієш – не лізь. – повчально підтвердив спереду Заєць-Котрий-Не-Пасе-Задніх.
Йошкіному Коту це не сподобалося.
Що це вони там патякають ?  Це він, Йошкін Кот , лазити не вміє ?
Та він так лазив , що злітаючи по стовбуру дерева, гав , що загавилися, зачіпляв !
Таке скажуть!
А між тим біля входу в тунель виникла черга. Тунелем уже бажали скористатися жабки й мишенята, сімейка вужиків і кріт. Усі, кому не знайшлося місця на дорожньому знаку „ Перехід дозволений”
Про кротів взагалі ніхто не згадував. А між іншим цьому кроту терміново знадобилося потрапити на той бік. От він і пішов до тунелю. Рити власний у нього не було часу. Хоча ну навіщо кроту сердитися – піди та прорий собі нову нору... так ні... Усім кортить на готовеньке.
Кріт також сердився і шипів.

Глава 12


Одним словом Йошкін Кот застряг у тунелі під дорогою, його всі лаяли і Заєць-Котрий-Не-Пасе-Задніх бив його лобом у лоба. Буцкав його по лобі.
А Донкі Кот?
О, Донкі Кот...
Донкі Кот   від душі насолоджувався життям – безоглядно. У мистецтві бити байдики з ним мало хто б зрівнявся. Після зустрічі з павучком Пау, Донкі Кот без проблем відшукав Фантоса. Заввиграшки. Саме там , де й сподівався знайти.  В улюбленому гамаку Фантоса, на його улюбленому тренажері.
У тому гамаку, з котрого відкривалися чудові краєвиди  пляжів Річки-на-Поперечці.
Донкі Кот ввічливо привітав Фантоса –  ельфові подобалися ввічливі коти. Втім так само  як і ввічливі тролі, і ввічливі ельфи. Після привітання Донкі Кот передав Фантосові прохання Старшого ельфа Домашека негайно прибути у Будиночок  .
Фантос серйозно поставився до розповіді Донкі Кота. Він завжди дуже відповідально ставився до справ маленької  громади-октави ельфів із Поперечки. Зачувши про те, що до них у гості прийшов Вільний ельф Любанек, знаний слідопит , Фантос чимшвидше зібрався в дорогу і навіть не став згортати гамачок.
Він надягнув  майку, бейсболку, зашнурував кросівки і запропонував донести Донкі Кота до Будиночку ельфів.
- О! – зойкнув Донкі Кот. І додав –  Я ж іще маю знайти Рембіка та Мілягу! Хіба до того я зможу з»явитися перед очима пана Домашека ?
Фантос стримано похвалив героя, а той виструнчився і козирнув іншому героєві. Так вони й розійшлися –  пишаючись одне одним.
Фантос поскакав у Будиночок ельфів.
А Донкі Кот не зміг собі відмовити в п»ятихвилинному перепочинку. Він плюхнувся у Фантосів гамак . Гамак  притьмом підстроївся під його, Донкі Кота розміри та форму . Донкі взяв до лап пляжного бінокля. Улюблений Фантосів тренажер із сорокакратним збільшенням.
Позаяк Донкі був  котом ельфів, а не приміром , лісорубів, то деяким трюкам він, природно навчився. Дивитися у бінокль він умів. Донкі Кот не став роздивлятися дівчаток, що танцювали на пляжі.Аж ніяк .  У пошуках привабливих кицьок , Донкі  Кот доскіпливо роздивлявся дахи й горища. Щоправда Фантосового бінокля Донкі Кот тримав біля очей не належним чином , а навпаки. Завдяки цьому дахи та горища крізь бінокль виглядали страшенно віддаленими. Приблизно в сорок разів віддаленішими ніж були насправді.
  Та дарма . Почуття зверхності над іншими котами поступово огортало Донкі Кота з голови до кінчика хвоста. Він – Донкі Кот відпочивав у улюбленому гамаку наймогутнішого ельфа Фантоса і споглядав світ як показував бінокль того таки Фантоса. Нікчемний світ!
Донкі Кот погойдався у гамаку, а потім помчав далі. Йому ще необхідно було знайти Рембіка і Мілягу.
Донкі Кот побачив дивну картину : біля труби, що пролягала попід дорогою скупчився дрібний Поперечковий люд – жаби, миші, кріт і їжачок.
- Привіт! – закричав Донкі Кот. – Що у вас тут трапилося ? Чи хто в трубі застряг ?
- Застряг, - одізвався їжак, котрий хотів познайомитися по інтернету з морською їжачихою.
- Застряг! – хором загукали миші й жабенята. Сердитим хором – ніхто не любив переходити дорогу зверху, там де носилися машини.
- Дружок твій застряг, Йошкін Кот, - буркнув кріт.
- Йо! – закричав Донкі Кот від радості. І від радості підстрибнув. Він одним стрибком перескочив на той бік дороги. Комплексів відносно дорожніх знаків Донкі Кот не мав і машин не боявся. Взагалі - то Донкі Кот не був настільки білим і пухнастим як здавався . Він перебігав дорогу перед будь-яким автомобілем, хоч би їх було десяток.
Донкі Кот опустився по той бік шосе, нагнувся і витяг з тунелю Зайця-Котрий-Не –Пасе- Задніх за коротенького хвостика. Той хотів  буцнути рятівника, але буцнув будівельну цеглину, передбачливо підставлену  Донкі Котом. Донкі Кот був спритним малим і битливі зайці його не лякали. Цегла розкололася. Заєць-Котрий-Не-Пасе-Задніх задумався. Поки він думав, Донкі Кот зазирнув у тунель попід дорогою.
- Агов! – закричав він. – Привіт!
- Привіт! – радісно привітав один ельфійський кіт іншого.
Який якого спробуйте вгадати.
   - Сіма з Синюшником там? – Сипло спитав Йошкін Кот.
Донкі Кот озирнувся. Ніяких Сіми з Синюшником поруч не було.
- Нема тут нікого.Зате я твоїх бачив –, - похвалився він.
- Де ? – прохрипів Йошкін Кот.
- А неподалік, - безтурботно сказав Донкі Кот.
- Передав ? – відкашлявся Йошкін Кот.
- Що передав ? – не зрозумів Донкі Кот.
- Ну, ти їм, Лямбі,Ляпці та Ляксі передав, що їх Домашек запрошує ? – голос Йошкіного Кота звучав глухо ніби з підземелля.
Втім саме так воно й було.
- Нічого я їм не передав, - геть не переймаючись  і без тіні ніяковості  відповів Донкі Кот.
- А мені не загадували їм нічого передавати, - дохідливо пояснив Донкі Кот Йошкіному Коту. – Тобі загадували!!!
Зненацька очі Йошкіного Кота  засвітилися  і з труби  повалив дим. Втім це насправді виявився не дим , а Йошкін Кот. Але у такому газоподібному стані, що здавався димом. Димна магія Домашека витворяла на Поперечці дивні штуки. Прогримів грім. Усі відсахнулися.
- Йошкін Кот! – тільки й устиг сказати Донкі Кот, а потім розпчихався від диму, котрий насправді виявився пухом і вовною Йошкіного Кота.
То був він димом чи  не був ? Не скажу.
Але вважаю, що Донкі Коту неймовірно пощастило що в його ніс та очі набилася всього-навсього котяча вовна , а не, скажімо  , кігті Йошкіного Кота.
Йошкін Кот матеріалізувався вже повністю і височів просто над Донкі Котом.
- Де вони?! – гнівно верещав  Йошкін Кот.
- Хто? – крутив головою Донкі Кот.
- Де ти бачив Лямбу, Ляпку та Ляксу, потворо?!
- Потвора? – обурився Донкі Кот. – Оце вже брехня. Я білий і пухнастий.
Однак це теж було неправдою. Заєць-Котрий-Не-Пасе-Задніх опам”ятався і буцнув Донкі Кота. Донкі Кот перечепився і впав у багнюку.
Із тунелю тяглася всіляка звірина і зникала, намагаючись не втручатися в суперечку.
Донкі Кот упав у багнюку і став не білий і пухнастий, а дуже брудний.
Після димної магії усе забруднюється.
- Ще раз, щоб не посваритися. – сказав Заєць і бумкнув Донкі Кота вдруге.
- Досить. – вищирився Донкі Кот на Зайця-Котрий-Не-Пасе-Задніх. – Дуй звідси!
Зайця немов вітром здуло. Донкі Кот потягнувся. Йому все подобалося.
- Де вони ? – грізно повторив Йошкін Кот і задимів.
Донкі Кот став несказанно ввічливим.
- Лямбу,Ляпку та Ляксу, - ввічливо відповів Донкі Кот ,білий і пухнастий, - Я бачив на широкому пеньочку,де сині купини, з правого боку – берізки, з лівого...
Закінчити він не встиг. Не дослухавши, Йошкін Кот чкурнув до пеньочка не розбираючи дороги. Так що тільки п”яти мигтіли.

Глава 13 і тому не надто приємна для Донкі.


Донкі Кот обтрусився і промовив услід Йошкіному Коту:
- І все-таки мені ніхто не доручав повідомляти Лямбу,Ляпку та Ляксу, що їх викликає Домашек.
І показав навздогін Йошкіному Коту язика: - Бе-е-е!
А з тунеля під дорогою ліз та ліз дрібний Поперечковий люд. Деякі поспішали далі. А дехто збирався навколо Донкі Кота перешіптуючись та переморгуючись. Схоже Донкі Кот виглядав не так респектабельно як йому хотілося.
- Чого втупилися ? – загорлав Донкі Кот. І підстрибнув. Він підстрибнув, пригнувся й уперше за всю прогулянку у нього зіпсувався настрій. Донкі Кот наблизився до тунелю і зазирнув досередини. Він розмірковував чи не сісти йому там відсидітися. Але вже було пізно. Зі сторони,протилежної тій, куди умчав Йошкін Кот, до Донкі Кота наближалися Лямба,Ляпка і Лякса.Превеселі й незлостиві, з незмінним коров”ячим дзвоником і відром із косметикою.
Чим ?
Відром із косметикою.Вони його частенько тягали за собою.
Як?
По черзі.
Ельфочки лінувалися носити косметички, вони звалювали все у відро і носили його по черзі.
Ельфочки все ще перебували неподалік.Вони побачили зойки Йошкіного Кота і почули дим. Та прибігли подивитися що сталося.Лямба,Ляпка і Лякса були найдопитливішими ельфочками на Поперечці.
Стоп,редакторе!
Повернися!! Не викреслюй, не виправляй. Вище було написане те, що слід написати.Авжеж. Почули дим,побачил шум. Я написав саме так як було. Так як дізнався із авторитетних джерел.Хто знає як діють органи чуття у ельфів. Хто знає?  Ти знаєш,редакторе? Не знаєш – не виправляй!
Так воно й було як я написав – Лямба,Ляпка і Лякса почули дим, побачили шум і до цього слід ставитися з розумінням. І повагою. Як до негрів.  Чи до чужої віри.Це їхня справа чим вони бачать і чим вони чують. А не редактора.
Отже перед сторопілим Донкі Котом виникли Лямба,Ляпка і Лякса. Трійко красунечок- близняток. Вони хтозна як зраділи .
- Попався, котрий кусався, - сказала Ляпка.
- Донкі! – засміялася Лякса. – Один,два,три – ми тебе знайшли!
- В обіди, - наче не в лад додала Лямба,- ми тебе помітили.
- Тралі-валі! – закричала Лякса. – Ми тебе відшукали!
- У морі копався і нам попався! – загукала Ляпка.
Ельфочки реготали у три горла.
Донкі так не радів.
  Труба та околиці спорожніли. Дзвоник деренчав.
- Донкі! – закричала Лякса. – Ми тебе по-чесному знайшли – без дзвоника!
- Донкі! – закричала Лямба. – Тепер ми ховаємося – тобі шукати!
- А якщо ти нас не знайдеш у перший раз, - попередила Ляпка.
- То ми тобі, - підхопила Лякса, - причаклуємо роги-радари.
- І крильця-сонари – продовжила Лямба.
- І копита-бінари, - усміхнулася Ляпка.
- І тоді ти нас хутко відшукаєш! – хором підсумували три ельфочки і зареготали.
Вони випромінювали стільки життєрадісності , скільки  її випромінював Донкі Кот до зустрічі з ними. А може навіть більше.
Донкі розгубився. У нього відвисла щелепа й закотились очі. У голові зашумів очерет. Він задихався.
- Кесонова хвороба, - встановила Ляпка, - слід негайно робити штучне дихання.
- Штучне дихання роблять ссавцям при ураженні струмом, - повідомила Лякса.
Лямба стулила губи дудочкою : - Може поцілунок поверне до життя Донкі Кота?
- Цікаво, про що він думає? – спитала Лякса.Очі  Донкі Кот замружив.
А Донкі Кот думав про те, що якщо відпустити Лямбу , Ляпку та Ляксу ховатися, то їх вже ніхто й ніколи не знайде. Ні він,Донкі Кот,ні Йошкін Кот ,ні навіть Домашек чи Любанек.
Та якби хто знав, ох якби хто знав, як не хотілося йому виконувати роботу Йошкіного Кота – виконувати роботу взагалі. Та ще й чужу.
Донкі Кота аж сіпало від огиди до себе.
- Диви, - підмітила Лякса, - корчі починаються.
- А у Домашека  - гості, - здався Донкі Кот. – У Домашека, - кислим тоном вів далі Донкі, - Вільний ельф Любанек у гостях. Він...
Три ельфочки-Лямба,Лякса і Ляпка навіть не дослухали Донкі Кота. Вони заверещали, почали причепурюватися,примірювати різні вбрання та прикраси. Причепурившись,вони стрімголов кинулись до Будиночку ельфів. Не припиняючи втім чепуритися і щохвилини змінюючи біжутерію та зачіски.
Донкі Кот зморено зітхнув і помчав до пеньочку.До того пеньочку де він нещодавно зустрів ельфочок і куди  послав Йошкіного Кота.
Так, йому слід  шукати Мілягу та  Рембіка і варто було поквапитися. Але на його,Донкі Кота ,погляд він мав невирішеним одне надважливе питання. І він вирішив його вирішити. Тобто „порєшати вопрос”.
Ви знаєте що означає „порєшати вопрос”? Не знаєте ?
Тоді зараз дізнаєтесь.

Глава 14 Донкі залагоджує справи.

Донкі Кот знайшов Йошкіного Кота . Той тинявся навколо пеньочка, де зовсім недавно розважалися Лямба,Ляпка і Лякса. На те,що ельфочки тут гуляли ,вказували й фантики від цукерок, і сліди гостреньких каблучків Лякси і стрічечки, загублені особисто Ляпкою. Будь-хто неозброєним оком  помітив би,що вони тут були. І будь-хто таким само неозброєним оком побачив би,що їх тут вже нема.
- Га? Вже пішли? – поспівчував Донкі Кот й зацмокав із розумінням хитаючи головою:-Оце так не пощастило!
- А я ж тобі радив поквапитися. Та як це ти не встиг? От негаразд!
Йошкін Кот мав похмурий вигляд.
Донкі Кот підійшов ближче і постарався сказати  якомога  зворушливіше.
- Йошко, - сказав Донкі Кот, - Йошкін Кот, а хочеш я допоможу тобі знайти Лямбу ,Ляксу і Ляпку?
- Брешеш,мабуть? –  Йошкін Кот кинув недовірливий погляд.
- Зуб даю, - не вагаючись відрізав Донкі Кот, - Клянусь рибою!
- Хочу! – видихнув Йошкін Кот. Він знав ,що знайти Лямбу,Ляпку і Ляксу справа непроста. На жаль.Складна справа. А Донкі Кот рибою клявся. Не інакше щось пронюхав.
- От і прекрасно, - зрадів Донкі Кот. – От і чудово.
І заторохкотів:
- Отже я знаходжу для тебе і направляю до Будиночку Лямбу,Ляпку і Ляксу, а ти для мене знаходиш Рембіка і Мілягу. Я для тебе знаходжу трьох, а ти для мене – двох. То як – годиться ?
Він змовк,порахував пальці ,і додатково розтлумачив: - Це дуже вигідно.
Донкі Кот з самого початку не хотів шукати Рембіка,бо води боявся. А чого боїться Йошкін Кот йому було начхати.
А Йошкіному Коту зараз було все єдино: вода,полум”я чи мідні труби.Він уже кілька разів ОБЛАМАВСЯ  і хотів чогось досягти напевне.
Шукати Лямбу,Ляпку і Ляксу Йошкін Кот просто боявся.
Тому пропозиція Донкі Кота видалася йому солідною. Вартою уваги.
Бо незважаючи на те і се , Донкі Кот ніколи не кидав слів на вітер.
- А Мілягу і Рембіка ти знайдеш, - переконував Донкі Кот приятеля.
Йошкін Кот спробував схитрувати.
- А чому це ти Лямбу,Ляпку і Ляксу, котрі разом ходять, а я тобі Рембіка і Мілягу, котрі окремо. – почав торгуватися Йошкін Кот.
Схоже отямлюватися почав. Авжеж.
- Гаразд. – негайно обірвав Донкі Кот – Базару не було.Я побіг  у власних справах, чорний брате...
- Стривай! – викрикнув чорний кіт. – Домовилися,брате!

- Значить у мене Сольвейг,Сіма з Синюшником,Міляга і Рембік, - перераховував Йошкін Кот.
- А у мене, - бадьоро сказав Донкі Кот, - Фантос, і трійнята-Лямба,Ляпка і Лякса.
І навіть похитнувся, ніби вже лежав у Фантосовому гамаку.
?Він знав куди зараз попрямує.? Донкі Кот „рєшил вопрос”.
Ну, тепер ви зрозуміли що таке „рєшить вопрос”?
Якщо не зрозуміли – читайте підручники з хімії та фізики.

Глава 15 Нормальні герої завжди ідуть манівцями.


Йошкін Кот помчав виконувати свою частину угоди. Шукати Сольвейг,Сіму з Синюшником,Рембіка і Мілягу. Донкі Кот...
А що Донкі Кот? Донкі Коту робити було нічого.Аж геть нічого.Певно що через це Донкі Кот не переймався. Нема чим зайнятися то й не біда. Що за  клопіт?
Заковичка в тому ,що пояснити Домашеку, якщо  одразу повернутися до Будиночку ельфів?
- Я,мовляв, домовився із Йошкіним Котом і він замість мене шукатиме Рембіка та Мілягу?
Донкі Кот розумів що відповість Домашек на таке пояснення.
А чи не згаяти мені деякий час у Фантосовому гамачку? – подумалося Донкі Коту. – Тепло, світло й мухи не кусають.
„Чудова думка”вирішив він”Так і зроблю!”
І Донкі Кот відправився до гамачку Фантоса, забувши про Рембіка,Мілягу і Йошкіного Кота.А також про Сольвейг,Сіму з Синюшником ,Лямбу,Ляпку і Ляксу.

А той, другий ? Ну,Йошкін Кот – із ним що сталося ? Розповідаю.
Йошкін Кот знову вирушив у напрямку атракціонів. Подався він у той бік і з цим вже нічого не вдієш. Таку вже він мав уперту вдачу. Гаразд. А дорога? Як він зібрався переходити дорогу? Знову через тунель?
А як він її перетнув,коли мчав до пеньочка? Оцього Йошкін Кот не пам”ятав.Він тоді щодуху гнав до пеньочків,сподіваючись застати там Лямбу,Ляпку і Ляксу і ні про що не думав.І як перейти дорогу теж не думав. А зараз не міг пригадати як він її перейшов.Цього разу Йошкін Кот вирішив перейти дорогу не попід землею , а понад землею.Вирішив перейти дорогу над дорогою.
Як? По гілках дерев, котрі росли на узбіччі. Правда здорово придумав? Здорово придумав,чи не так ?
Настрій у Йошкіного Кота був безхмарний.Те,що він переклав на плечі Донкі Кота пошуки Лямби,Ляпки та Лякси зняло з його душі важкенну каменюку. Після лобових атак Зайця-Котрий-Не-Пасе-Задніх  , вузької труби , безглуздої біганини та глузувань, життя видавалося Йошкіному Коту майже прекрасним. Воно майже вдалося. У порівнянні з пошуками трійнят,пошуки решти ельфів нічого не важили.
Проте слід було поквапитися. Стрілки бігли циферблатом і весь час у одному напрямку. Вони безупину скорочували термін , відпущений Йошкіному Коту на пошуки ельфів.І пора вже було хоч кого-небудь знаходити.Йошкін Кот твердо вирішив оглянути Поперечку з Чортового колеса. А для цього необхідно було перейти дорогу, хоч по деревах згори.Ніби Мауглі.Йошкін Кот вибрав дерево,чиї гілки майже торкалися гілок дерева на тому боці шляху. Гілки дерев з двох боків дороги майже торкалися одна одної,між ними були якісь метр-півтора. Геть нікчемна відстань для ельфійського Йошкіна Кота.
Дійсно, перескочити з дерева на дерево набагато розсудливіше,ніж лізти у темряві попід дорогою. – думав Йошкін Кот.
Він заліз на дерево по цей бік дороги і зі стовбура скочив на бокову гілляку,котра тяглася  до гілок дерева з іншого боку дороги.
О”кей!
Йошкін Кот поліз по гілці,котра ставала чимдалі тонкішою і чим далі , тим більше розгойдувався. Потім він зосередився і намагаючись не дивитися вниз, на шосе повне машин, напружинився,  і стрибнув...
Самі знаєте куди він хотів потрапити. Він хотів потрапити на гілку дерева, що росло по той бік  дороги.
Але не потрапив. Тобто промахнувся. Що означає – полетів униз. На шосе. На безліч машин  , що з шаленою швидкістю неслися внизу. Між іншим униз він правильно не подивився. Унизу він би побачив велосипед. Котрим асфальт рівняють.
Жартую,  жартую.
Ні, асфальтовирівнювача унизу не було. Унизу під гілкою з котрої стрибав Йошкін Кот саме проїздила машина із назвою «Поливальна».
Кумекаєте?
Метикуєте?
В»їжджаєте?
Второпали?
Агов,читачу, ти там часом не заснув ?
   У недбало відкритий люк отієї поливальної машини і впав наш Йошкін Кот.
- Цирк, - сказала б миша, котра жила під лев»ячою кліткою.
Тричі, а може всього лише двічі нещасний кіт звалився через люк до бака поливальної машини.
Здогадайтеся, що знаходилося у баку? Ну,ну. Ось ти, ти, і хто ще ? Чим поливають асфальт у спекотну погоду? Зовсім не сіллю. Сіллю – то в ожеледицю. А коли спекотно – асфальт поливають водою.  Ось у воду й плюснув, не долетівши до потрібної гілки, Йошкін Кот.
Дякую,що розбудили.
А потім?
Те , що сталося потім просто тхнуло містикою .Магією. Ні , не рибною – справжньою .Той кому наступні події не здадуться магічними або не бачить далі власного носа, або просто не чує диму.
Змальовую ситуацію.
Уявіть собі кота ,що стрибає через дорогу з гілки на гілку. Намалювали?
  Уявіть ,що кіт схибив  і впав униз – готово ?
І ось він падає,падає…Даун…даун… Падає на сповнене смертельно небезпечних машин шосе і шльопається в воду.  То як смішно ?  Сміхомагічно. Ну чиста магія. Магія сміху. Усі читачі знають скільки у світі вчинків роблять просто так ,заради сміху. Ми робимо, з нами роблять. А хто на Поперечці володів магією сміху ? Лямба,Ляпка і Лякса ? Домашек? Любанек? Чи може просто його величність випадок?
Можливо то Любанек володів магією сміху.

Глава 16   «Сміхомагія».

Униз він не дивився ,а коли промахнувся і полетів ,то збагнув,що з ним покінчено. Що вже ніколи він не збере докупи Сіму з Синюшником, Сольвейг, Рембіка , Мілягу і власні кістки. Що зараз його розмаже по асфальту важка вантажівка чи вдарить бампером легковичка, що летить як несамовита. Чи , в найкращому разі він гепнеться об гарячий асфальт і відіб»є собі нирки.
Взагалі всього очікував Йошкін Кот , крім того , що відбулося насправді . Перекицнувшись в повітрі , Йошкін Кот шубовснув у воду й почав…тонути. Тонути, впавши з  височенного дерева на автомобільну трасу.
Такі справи.
Однак Йошкін Кот топитися не збирався .По дорозі бути розмазаним, так, збирався, під колеса авто потрапити, так, збирався, але топитися, ні, не збирався.
Тому плюхнувшись у заповнений водою бак поливальної машини він притьмом виплив на поверхню.
Йошкін Кот виборсався на поверхню й виплюнувши воду , щодуху заголосив :
- Вау! Мау! Нау! Ой, яка мокреча,йой, яка   холоднеча !
Недолитою діжкою – у нас усюди не доливають – прокотилося відлуння. Над котом покотилася луна.
- Агов, - почувся під його вухом сонний голос  - Ти чого тут репетуєш , Йошкін Кот ? Ти що тут робиш ? Де ми ? Матінко рідна…
Йошкін Кот збагнув , що він їде. Не в розумінні : їде в поливальній машині, а в розумінні  божеволіє.
Йошкін Кот збагнув що йому досить. Він іще там думав , що з нього досить, потім – там, потім – там, але якось усе відкладалося на потім…
Тепер він зрозумів , що пора. Досить з мене, - подумав Йошкін Кот. -Десь тут мають бути санітари у білих халатах, горщик (УТКА) під ліжком і крапельниця.
Йошкін Кот остаточно зрозумів, що  з»їхав з глузду.
- Досить! – вирішив Йошкін Кот .Але він не вирішив як буде втілювати власне рішення в життя. У що воно виллється.
Йошкін Кот випльовував воду і борсався.  Пора зливати воду!
У діжці було темнувато, вода бовталася і заливала йому очі. Йошкін Кот погано бачив і не одразу розгледів на поверхні води Рембіка, що піднявся з дна. І побачив тільки тоді, коли Рембік посмикав його за вухо.
- Ало,гараж, - позіхнув Рембік, - де ми ?
Йошкін Кот вирячився -  перед ним достеменно хлюпався  заспаний ельфін Рембік. Як він опинився у баці поливальної машини ? Як він тут заснув ?
А Рембік тут і не засинав. Він заснув у вирі. Просто поливальна машина, набираючи в річці води , випадково засмоктала разом з водою й Рембіка. А він навіть не прокинувся.
Зате тепер прокинувся і страшенно здивувався.
- Де це ми? – спитав Рембік у Йошкіного Кота. Звісно він його одразу впізнав. – Де я ? І куди ми їдемо?
Ось бачите, Рембік відразу зрозумів, що вони кудись їдуть.
- А що це ти тут робиш? – поцікавився Рембік у  кота , що відчайдушно борсався. Котові це борсання жодним чином не подобалося. Він змок від кінчика хвоста до кінчиків вух і перебував уже не в поганому , а в препоганому настрої. Саме в такому настрої тихі хатні киці скручують в»язи бульдогам. У цьому місці поливальна машина  повернула і Йошкін Кот що зібрався був доповісти Рембіку про те що він сам нічого не знає , нічого не розуміє , пішов під воду й почав тонути.
Рембікові довелося витягувати кота за карк.
Йошкін Кот знову несамовито заверещав :
- Вау-у-у!
Діжка відізвалася гудінням. Гуло так, що боліли барабанні перетинки.
- Чуєш! – знову сказав Рембік. – Чого ти горлаєш ,Йошкін Кот? Води не бачив ? Як ти тут опинився, ну де ми ?
Якби на місці Йошкіного Кота виявився хтось кмітливіший, скажімо той же Донкі Кот, то він  неодмінно встиг би пихато сповістити про те , що його -  відданого,вірного і кмітливого – послав Домашек розшукувати саме Рембіка . І що він  звершив немислиме аналітичне зусилля і розшукав його, Рембіка , згідно Домашекових вказівок, аби передати йому найприємнішу звістку. Ніби-то він,  Донкі Кот, зробив майже неможливе, вичислив Рембіка у діжці з водою і стрибнув у неї на повному ходу. Наче Тарзан , Рембо чи Джекі Чан. Він би додав як бився з їжаками та зайцями, левами , тиграми і горилами, як долав джунглі і пустелі і багато багато іншого. Словом негайно почав би вислужуватися.
Проте Йошкін Кот був простий як Івашко-Нетіпашко.
Він був правдивий... чесний…
Ви лишень не подумайте чогось. Я пишу «був» не тому , що він вже…ну… Що  відвертість та щирість його вколошкали. Йошкін Кот був і зараз є правдивий,чесний і тому на всі Рембікові питання відповідав те,що знав. Та через те, що він нічого не знав, він так і казав :
- Не знаю !
Рембік легко вистрибнув на край люка, роздивився навколо й мовив:
- Йошкін Кот! Ми їдемо на поливальній машині!
Він засміявся.
- Мене вже вдруге так засмоктує. Катаюся. Сплю міцно.
- А ти як тут опинився ? – поцікавився Рембік, споглядаючи  водні вправи Йошкіного Кота. – Як ти сюди потрапив, небораче ?
Та це просто таки новий шанс Йошкіного Кота!
Ну піднеси себе якнайвигідніше – розкажи Рембіку який ти розумний герой. Ні. Цей розтелепа щиро сказав :
- Через дорогу…плюсь… по гілках дерев…плюсь…хотів перебр…бр..бр..атися – і впав униз.
А потім не знаю…
Кіт пірнув ,випірнув і випустив із рота струмінь води.
- Пощастило, бач як корисно жити біля Чаші Щастя.- авторитетно сказав Рембік геть не дивуючись. – Унизу поливальна машина з водою їхала. Пощастило.
Рембік це сказав з повагою. Хто-хто , а ельфи розуміли , що талан так само як багатство і славу треба ще заслужити.
- А куди ти прямував ? – поцікавився Рембік, збираючись допомогти Йошкіному Коту вибратися із діжки.
- Ельфів розшукував. До Домашека  Вільний ельф Любанек завітав. Звелів усіх ельфів з Поперечки зібрати . Не вдаючись до магії.
Не встиг Йошкін Кот це розповісти ,як Рембік зник.
Він скочив із машини і щодуху помчав до Будиночку ельфів.

Глава 17  У лещатах відчаю.

Йошкін Кот лишився бовтатися у воді. Що чинити і як звідти вибратися він не мав жодного уявлення.
Зненацька нагорі показалося зеленкувате обличчя Ельфіри.
- Привіт, потопельнику, - майже ніжно промуркотіла  Ельфіра. – Зараз тобі буде трохи боляче.
Йошкін Кот здивувався. Цей день перевершував усі його сподівання.
- А ти звідки взялася ? – вражено спитав він.
Він знав , що Ельфіра побігла за клубочком провідних ниток до Ельфелевої вежі. Вірніше в бік, протилежний від неї.
- І чому це я потопельник ?
- А хто ж ти ? - у свою чергу здивувалася Ельфіра. – І навіщо це мені покидати Поперечку ? Я що – дурепа ? Тут я майбутня королева ельфів Поперечки , а там хто ? Я за тим клубочком не пішла. Я по сліду кроленят послала. А сама назад повернулася.
Вони мені просемафорять звідти, коли вежу знайдуть,. Вони у мене завжди як на долоні ,знадобиться – одразу розшукаю. А доки я королевою ельфів з Поперечки не стала, чого мені туди потикатися ?
- А ти, щоб ти здох , - сказала Ельфіра Йошкіному Коту , - хочеш я тебе виручу і про ковбасу забуду ?
- Ти, - не повірив Йошкін Кот Ельфіриній пропозиції.- Мене виручиш ? Задарма ?
- Певно що не задарма, дурбелику, - розпливлася у посмішці Ельфіра. – Ти мені розкажеш , що трапилося і куди помчав Рембік. А я  тебе за це дрючком поштрикаю.
Ельфіра запхнула у отвір дрючок.
- Що означає – «за це дрючком поштрикаю «?- сторопів Йошкін Кот.
- Тьху. – поправила себе Ельфіра. – То я помилилася на слові. Я мала на увазі , щиро мала на увазі , не поштрикаю , а подам. Ну, себто дрючка запхаю , щоб ти вибрався , щоб ти здох…
Йошкін Кот навіть подумати не встиг , що відповісти на таку пропозицію. Дрючок твердо впирався у дно діжки , а на тому його кінці вже не Ельфіра знаходилася , а Рембік. Ельфіра лишилася далеко позаду, у кущах, куди її зашпурив Рембік.
Рембік  згадав , що покинув Йошкіного Кота без допомоги. І повернувся.
- Вилазь , - сказав він. – Чого від тебе та хитроморда хотіла ?
- Питала , - чесно сказав Йошкін Кот, - Що сталося.
Йошкін Кот був безмежно вдячний Рембікові. Він чудово розумів , що Ельфіра однаково б йому не допомогла. Витягла б із нього інформацію , а потім втопила.
Рембік допоміг вибратися Йошкіному Коту а потім квапливо спитав :
- Вільний ельф Любанек один прийшов чи з кимось ?
- Один , - сказав Йошкін Кот. – Сказав , що у нього важливе повідомлення для всіх ельфів. Для нас і для ельфів із Заболотечка.
- Заболотечко , - повторив Рембік. – Це південний схід. – і уточнив :
- Домашек звелів збирати ельфів тобі й Донкі ?
Йошкін Кот кивнув.
- Кого знайшли ?
- Донкі Кот ніби нікого . А я – тебе. І  ще Донкі Кот обіцяв знайти Лямбу, Ляпку і Ляксу.
Значить так , - сказав Рембік. – Шукай Сольвейг. Мілягу я побачу , та й  Сіму з Синюшником знаю де знайти. Розшукаєш Сольвейг – повертайся до Будиночку ельфів. Второпав ?
- Второпав , - сказав Йошкін Кот.
- Усе , - сказав Рембік, - стрибай !
Йошкін Кот стрибнув.
Рембік на льоту  впіймав його за хвіст і затягнув назад.
- Ось іще , - продовжив він, - На колесі Сольвейг не шукай і до Каміння не ходи. Вона там не буває.
Рембік знову зіпхнув  Йошкіного Кота з машини і помчав до Будиночку ельфів.
А Йошкін Кот ?
Упав Йошкін Кот із машини і вхопив мишеня за хвіст.
Мишеня собі грілося на придорожньому камінчику і ну ніяк не чекало , що на нього з проїжджої машини кіт звалиться.
Упав Йошкін Кот з  поливальної машини, вхопив мишеня за хвостика і неквапливо, докладно й доладно розказав йому всю свою історію за сьогоднішній день. Як Любанек завітав. Як їх із Донкі Котом Домашек на розшуки ельфів послав, як він  Лямбу , Ляпку та Ляксу вистежував , про віщо з Донкі Котом домовився і як врешті решт у бак поливальної машини із дерева впав.
  Потім Йошкін Кот повідав мишеняті про те де він Рембіка знайшов, і про  Ельфіру , котра його мало не втопила.
- Ну як , - спитав Йошкін Кот  у насмерть переляканого мишеняти. – Ну як – второпало ?
Мишеня нічого не второпало . Воно гадало що цей кіт зараз почне його їсти. Якщо тримає за хвоста , значить їстиме з голови.
- Второпало? – грізно перепитав Йошкін Кот у мишеняти. Не вистачало лише ,щоб з нього миші знущалися.
Затуркане мишеня покивало. Воно кивало головою і думало коли Йошкін Кот її відкусить.
Але Йошкін Кот голови мишеняті не відкушував. Навпаки – лапу з мишачого хвоста прибрав і відвернувся.
Мишеня посиділо , посиділо , а потім торкнуло Йошкіного Кота лапкою.
- Чого тобі ? – не обертаючись спитав Йошкін Кот.
- А зараз – що ? – несміливо пробелькотіло мишеня.
Йошкін Кот смикнув кінчиком хвоста. На людській мові це означало знизав плечима.
Звісно , якщо у Рембіка були відомості про те, де знаходяться Сіма з Синюшником і якщо Рембік пообіцяв Йошкіному Коту , що сам сповістить їх про збори , то Йошкіному Коту від того тільки вигода.
Клопоту  мало – життя звеселяло.
Йошкін Кот поступово приходив до тями. Став почувати себе більш упевненим.
Як не крути , а виходить , що це він , Йошкін Кот , знайшов ельфіна Рембіка.
- Знаєш як воно мені довелося ? – не повертаючись ,спитав Йошкін Кот у мишеняти . – Як важко мені дісталася ця перемога ?
Мишеня співчутливо зітхнуло за спиною Йошкіного Кота і зашурхотіло листям. Воно теж опам»яталося і постановило за краще змитися. Не піддаватися пориву співчуття до ворога.

Глава 18  Сольвейг знайдено.

Йошкін Кот думав далі.
Він отримав від ельфіна Рембіка нові чіткі інструкції . Все що від нього зараз вимагалося  - піти і десь на Поперечці знайти Сольвейг. З першого погляду надзвичайно просте завдання. Простіше не буває.
Пройтись,
Пробігтись,
Прошвирнутися
по Поперечці  і знайти тиху ,задумливу і мрійливу ельфочку Сольвейг. Сольвейг , котра могла наприклад  прекинутися на кущ бузку , або заплестися у  вербові віти чи злитися з травою на луці. Бо вона була Сольвейг , розумієте ? Ельфочка Сольвейг. Жоден ельф із Поперечки не був таким близьким до природи як вона.
Сольвейг може перетворитися навіть на озерне латаття. І відрізнити її від справжнього латаття зміг би тільки ельфін Рембік.
І ось простацькому , замурзаному, чорному коту Йошці й доручили відшукати на Поперечці те чудо-чуднеє, диво-дивнеє.
Повз   Сольвейг котра в задумі причаїлася можна було проходити і двічі , й тричі й жодного разу не помітити. Еге ж. Втім ніхто й не доручав Йошкіному коту помічати Сольвейг , йому доручили її знайти.
      Ось тобі словечко –
      «Поперечка.»
      Вперед , Йошкін Кот –
     Розв»язуй кросворд!
Де у словечку »Поперечка» Сольвейг ?
Йошкін Кот так замислився , що не почув як мишеня втекло. Посидів він посидів , а потім повільно почалапав   куди очі світять. Оскільки ніхто не загадував Йошкіному Коту до обіду неодмінно повернутися . Поспішати йому загалом не було куди. Адже Сольвейг розшукати майже неможливо .Вона ж Сольвейг , а не Червона Шапочка. От у вовка з казки про Червону Шапочку завдання було класне : він причаївся собі біля стежинки і дівчинка сама до нього прийшла. Йошкін Кот розумів , що з останнім завданням йому жахливо не пощастило. Тому він навіть не вельми переймався. Усе що могло розстроїтися в його житті  , вже розстроїлося.
Тому Йошкін Кот біг куди очі світять неквапливо і в повний зріст , як Кіт у чоботях і  якби вмів – насвистував би. Єдине , що непокоїло  Йошкіного Кота , то це заздрість , котру він відчував до Донкі Кота , улюбленця долі. Той пестунчик долі , білий і пухнастий, - думав Йошкін Кот , - десь напевне тішиться життям.
- Сольвейг , Сольвейг , - розмірковував Йошкін Кот , - Де ж ти ховаєшся , Сольвейг ?
- Чекай ! – раптом почув Йошкін Кот знайомий голос. – Агов !
До нього поспішала невгомонна Ельфіра.
- Ану стій , замазуро ! Зараз трішки поболить !
Якщо ви не знаєте Ельфіру , то вам краще з нею і не знайомитися.
Ельфіра не мала нічого спільного з ельфами. Це Йошкін Кот давно збагнув. І ще йому стало ясно , що Ельфіра була капосною істотою й усім намагалася нашкодити. Вона геть відрізнялася від ельфів. Однак вона не тільки причисляла себе до ельфів , але й збиралася стати їхньою королевою.
- Дарма , - приказувала вона , сидячи на мітлі , - Ви ще почуєте про Ельфіру – королеву ельфів!
Проте досі ви чули про Ельфіру як про розбійницю і хуліганку.
- Зараз буде трішечки боляче ! – кричала Ельфіра , наближаючись до Йошкіного Кота.
- Привіт, - сказав Йошкін Кот буденним голосом. Він зміряв Ельфіру байдужим поглядом і не до речі спитав :
- Бачила , у мармурового дога , що з зеленого котеджу людського села, вуха забинтовані? Кажуть по новим лекалам різали.
Ельфіра знати не знала, що таке лекала , але усвідомила ,що на свою погрозу отримала  гідного відкоша. Вона вже пооббирала реп»яхи у котрі її закинув Рембік. І мала більш бадьорий вигляд.
Ельфіра підняла лапи із втягнутими кігтями . Йошкін Кот не смів підійти ближче.
Ельфіра не стала «робити трошки боляче».
- А я бачу , - сказала Ельфіра, намагаючись зайти Йошкіному Коту за спину , - ти від Сольвейг чимчикуєш ?
Це була рідкісна  удача . Ельфіра гадки не мала яку послугу вона робить Йошкіному Коту.
- Еге , - не повертаючись до неї спиною, прорипів Йошкін Кот невдоволеним голосом. – Ото швендяю туди-сюди. Те подай , це принеси. Самі не знають чого хочуть.
Ельфіра негайно включилася до розмови :
- Це все через те , що в них королеви нема. Була б у них королева, вона б їх вишикувала .
-Ну да ,ну да, - сказав Йошкін Кот, нібито погоджуючись.
- Була б я королевою ельфів , - несло Ельфіру , -  я б точно котів із ельфами зрівняла. Що в ельфах особливого ? Та сама Сольвейг, займається дурничками , - горлала Ельфіра.
- А ти теж бачила ? – підхопив Йошкін Кот.
- Я все бачу. – пихато процідила Ельфіра . – Я ж у них як королева.
- Авжеж , - підтакнув Йошкін Кот, -  аж сміх бере.
- Ще й як бере , - пирхнула Ельфіра. – Серед білого дня у криниці сидіти.
- У старій чи в новій ? – спитав Йошкін Кот і похопився.
-  У старій криниці . – скривилася Ельфіра і стрепенулася .- А ти що – не знав ?
- Мене на автопілоті носить , - невимушено збрехав Йошкін Кот. – Мене не питають. Я що ? Подай , принеси, збігай. Змикитила ? Мені Домашек автопілота ввімкнув – я й бігаю.
Ельфіра зміряла Йошкіного Кота підозріливим поглядом.
- Ти що ? – спитала вона. – Який іще автопілот ? Який автопілот може бути у кицьок ? Ти мене за дурепу тримаєш ?
- Я не кицька, я кіт і я тебе не тримаю , - обурився Йошкін Кот. – Йди собі куди йшла.
Проте Ельфіра вже скипіла. Що називається через край. Таки дійсно кудись понеслася. Не на мітлі , а на батьківських.
- Ач , яка англійка , – промимрив Йошкін Кот без тіні роздратування. – Навіть не попрощалася.
- То й не треба. – подумав Йошкін Кот.
Головне , він дізнався де Сольвейг. Йошкін Кот набрав молодецького вигляду. Він почав пишатися собою.
Виконати завдання Рембіка  так швидко – це круто. Неймовірно круто.
- Ау ! – зазираючи в Стару криницю , прошепотів Йошкін Кот. Він знав , що Сольвейг не любила, коли поруч кричать.
- Ау , Сольвейг!
Йошкін Кот не називав Сольвейг «пані». Він знав – вона цього не любить.
- Сольвейг, - шепотів Йошкін Кот, - Домашек звелів знайти вас і запросити до Будиночку ельфів. До нас прийшов Вільний ельф Любанек із важливою звісткою.
- Ау, Сольвейг!
Сольвейг, мружачись , виглянула з неглибокої старої криниці.
- Нічого не знайшла, - сказала вона. – раніше у цій криниці бив ключ. Тепер його нема і криниця висохла. Цей ключ , я так хотіла його знайти . Це гарна криниця – потрібна. Я хочу її відродити.
Вона неуважливо подивилась на Йошкіного Кота :
- Ну , що там у вас скоїлося?
- Домашек звелів зібрати усіх ельфів, - повторно доповів Йошкін Кот, - Прибув Вільний ельф Любанек. У нього для ельфів важлива новина. Надважлива новина.
- Тоді полетіли, - просто сказала Сольвейг.
- Я не вмію літати, - відступив Йошкін Кот.
Він правда не вмів літати.
- Ах, дійсно, - засміялася Сольвейг. Сміялася вона рідко. – Ти у нас більше кіт , ніж ельф! Пусте, незабаром станеш більше ельфом ніж котом.
- Та невже кіт може перетворитися на ельфа ? -  вжахнувся Йошкін Кот.
Попри велику повагу до ельфів, кіт дорожив тим , що він – кіт. Він уявив себе з крильцями як у бабки і здригнувся. Ні, жити поруч із ельфами для котів нормально. Але перетворитися на котоельфа це вже було за надто.
Йошкін Кот хотів прошепотіти , що він не хоче ставати ельфом, але Сольвейг уже дістала звідкись прозорий конверт, у котрих носять немовлят, запхала туди Йошкіного Кота і полетіла до Будиночку ельфів.

Глава 19 Повний збір ?


  Раніше від усіх до Будиночку ельфів прибув Фантос. За Фантосом примчав Рембік. Рембік поспіхом привітався із Домашеком, Любанеком та Фантосом, погортав товсту книгу ельфійских чар і знову ненадовго зник. А через півгодини повернувся і привів Мілягу. Потім знову побіг геть , щоб привести до будиночку ельфів Сіму з Синюшником. Синюшник непомітно опирався. Він боявся котів – білого і пухнастого Донкі Кота і чорного загадкового Йошкіного Кота. Він боявся Вільного ельфа Любанека, він боявся ,що трапиться якась кепська історія схожа на ту в казці , коли чарівник перетворив Нільса на гнома.
Взагалі Синюшник трішки побоювався всіх…
А ось Лямбу, Ляпку і Ляксу, котрі з галасом примчали до Будиночку  , Синюшник зовсім не боявся. Дівчатка його прикормили та прибалували . Побачивши Лямбу, Ляпку і Ляксу, Синюшник прибалдів…
Тим часом Йошкін Кот привів Сольвейг. Тобто Сольвейг принесла Йошкіного Кота у прозорому конвертику , ніби бузько немовля.
Отже нарешті всі зібралися. Звісно вони на перший-другий не розраховувались , але й так було видно.
Домашек –єсть, Рембік – присутній – знаходиться в душі, Фантос лузає горіхи, Сольвейг вивчає велику карту Поперечки, розмірковуючи де шукати ключ, Лямба , Ляпка і Лякса ходять по головах і підгодовують Синюшника або смикають за кіски одна одну . А в кутку притулилася Сіма з Синюшником .Йошкін Кот витріщався з конверта , звідки його забула вийняти Сольвейг. Йошкін Кот  світив нещасними очима і навіть не чухався – місця не вистачало.
- Отже, - сказав Домашек. – Ельфи в зборі ? Значить ми можемо вислухати шановного гостя – Вільного ельфа Любанека.
Тут всі побачили Вільного ельфа Любанека і заплескали в долоні. Не хвилюйтеся , будь ласка , Рембік також аплодував – він вийшов із душа.
Вільний ельф Любанек стояв ( БІЛЯ АРКИ) і посміхався. Він стояв , посміхався і тримав руки піднятими догори. Пальці його були розчепірені – звичайний знак ельфійського вітання .Ельфи з Поперечки загомоніли,  зареготали й кинулися розпитувати. Усім кортіло дізнатися що трапилось.
Вільний ельф Любанек посміхався , тиснув ельфам руки і навіть дав автограф пронирливій Ляпці. Отримати автограф негайно закортіло і Лямбі з Ляксою.
Але Старший припинив галас:
- Усе ! – сказав він , - досить,маленькі ельфи. Прошу , сідайте.
І уявіть собі, усім ельфам одразу захотілося сісти і слухати Вільного ельфа Любанека.
Навіть Йошкіному Коту , котрий взагалі не був ельфом, Йошкіному коту також захотілося сісти.
Бо від того що він лежав у конвертику у нього всі лапи затерпли .
Ясна річ , тієї ж миті він опинився поза конвертом і сів. Насправді. Він сів неподалік від пластинчастого, котрому теж хотілося сісти, але він не міг. Така вже у нього будова тіла .Пластинчастий опинився поруч із Йошкіним Котом і незважаючи на те , що коти й пластинчасті недолюблюють одне одного , вони не шипіли й не щипались пластинками.
Домашек , єдиний хто не сів, розніс бажаючим пінку, сухарики , ягоди малини і дощових черв»ячків. Навіть Вільний ельф Любанек пригостився бутербродом з ікрою , а потім уточнив:
- Усі зібралися ?
- Здається ні, - відповів Домашек.

Глава 20 Троляча змова.

  Виконуючи доручення Домашека ,Донкі Кот не перетрудився. Тож владнавши власні справи, Донкі Кот виявився вільним .А чим займатися вільному коту на Поперечці, коли робити йому нема чого ?
Вилежуватися у Фантосовому гамаку – так відразу подумає будь-хто.  Донкі Кот теж одразу так подумав. Він подумав , що повертатися до Будиночку ельфів йому зарано.  Старший ельф Домашек може не зрозуміти , що він домовився з Йошкіним Котом –  по-хорошому. І розсердиться.
- А нащо воно мені ? – метикував Донкі Кот .- Пташки  гуляють , а я ні ?
Так подумав Донкі Кот і побіг на спортивний майданчик , за котрим на пригорочку між деревами знаходився гамак Фантоса.
У Фантосовому гамаку чудово відпочивалося.  Донкі Кот  розлігся в гамаку і крутив біноклем і так і сяк. Він розслабився , дивився спогорда і відпочивав душею. Чудово там велося Донкі Коту.
Донкі Кот  так захопився власними відчуттями , що навіть не помітив коли повз нього проходили троль із тролевиною. Троль із тролевиною – нічогенько собі ? Ці двоє були найлютішими істотами на Поперечці . Вони могли б принести чимало горя. Могли б , але не приносили. Чому ?
- Чому ? – якось поцікавилася у Фантоса Сіма.
- Рученята закороткі , - засміявся Фантос.
Дійсно , незважаючи на те , що тролі були великі та люті , з великими іклами , руки вони мали  маленькі й коротенькі. Саме тому вони не могли наприклад обхопити великого дуба й вирвати його з корінням. Хоча , звісно – дужі, страшенно дужі , що й казати.
Характери у них були навіжені ,злісні. Фантос вже покинув підраховувати  дурнуваті вибрики троля й тролевини. Він вважав цю парочку тупаками і намагався просто не звертати на них увагу.Давно минули ті часи коли троль та тролевина підтримували дружні стосунки з Фантосом. Взагалі не тільки з Фантосом , але й з рештою ельфів. Троль і тролевина не могли довго знаходитися в товариських стосунках   будь з ким . Зате неприязні стосунки вони могли підтримувати з ким завгодно і як завгодно довго.
І троль , і тролевина мали кепську вдачу. Обоє. Окремо – троль, окремо – тролевина.А тому що жили вони разом , кепська вдача  одного перемножувалася на кепську вдачу іншої і вони просто давили як бульдозери всіх хто траплявся на їхньому шляху.
Отак і з Фантосом . Одного разу помирившись, вони вже вісімдесят вісім разів погиркалися з ним: ричали на нього з кущів , ухкали і закидали камінням.
Фантос якось дав їм відкоша і відтоді троль і тролевина ходили повз його гамак по цифрі вісім.
А Фантос просто не зважав на  злюк і , якщо сприймав -то як частину краєвиду. А коли вони капостили – як природне явище. Крижаний зимовий порив вітру , цеглину що падає на голову або непомічену сковзанку. Отак.
Головне , що Фантос не списував усі неприємності на Поперечці на троля з тролевиною. І не звалював усі провини на них, хоча тролі йому неабияк дошкуляли.
   Якщо він бачив ,наприклад, на парковій лавці напис «Тролик + тролевина = кохання» чи «Фантос – дурень» , то розумів , що це зробили не тролі. Що хтось просто хоче підставити їх перед Фантосом .Той із обивателів Поперечки ,кому вони добряче насолили.
Проте поки троль і тролевина не відривали нікому рук і ніг , не зривали одягу, нічого не псували , а так волочилися та хуліганили помаленьку, то Фантос їх не допікав. Не чіпав. А може на них звалювали ті , хто намагався приховати власні брудні справи : поламані у парку гілки чи пооббирані годівниці для пташок, куди Фантос підсипав корм ? Насправді троль і тролевина були дурні як чіп .Такі дурні , що через обмеженість навіть не навчилися читати . Ясно що вони теж могли  обчистити годівницю або поламати гілки , але ненавмисне. Їхній масштаб – скинути каменюку з обриву в воду. Зламати місточок через який-небудь струмок. Але видряпувати слова на парковій лавці вони не стали б. Навіть якби (МОВОЗНАВЕЦЬ)їм прочитав курс лекцій  .Не отримали  тролі дар письменності. Зате здоров»я  мали відмінне , дарма що руки – закороткі. Троль Толь і тролевина Тіна тинялися неподалік із надією влаштувати кому-небудь капость. Все одно кому. На Поперечці  вистачало мишей і кузьок , котрим троль і тролевина  могли накапостити.  Втім як істоти нерозбірливі . вони могли творити шкоду і доброзичливим створінням і недоброзичливим. І  сумирним і небезпечним. Це вони колись підстроїли Ельфірі  коротке замикання і закинули її в осине гніздо. Осам це не сподобалося й вони взялися за Ельфіру по-дорослому. Уявіть лише , що уп»ятьох-вшістьох оси цілком могли з»їсти Ельфіру  за одним разом. Шкода , ви не бачили як вона дременула. Зате тролі все бачили й повеселилися тоді від душі.
Вони й досі з втіхою згадували  той випадок – реготали та обмінювалися враженнями. Як раптом побачили у Фантосовому гамаку Донкі Кота. Ох,ох. Тролевина вздріла кота в гамаку і палко зраділа. Кіт у мішку майже те саме , що й кіт у гамаку. А ось кіт у гамаку – це зовсім не те саме , що кіт у мішку.Через гамак було добре видно, що білий і пухнастий кіт до того ще й товстий і красивий.
Донкі Кот одразу сподобався тролевині – увесь такий біленький , такий пухкенький , такий солоденький. Він їй так сподобався , що вона негайно почала канючити :
- Я хочу цього котика, - скиглила вона, - Толь , давай ми його схопимо.
- Це не просто котик , - намагався пояснити їй троль. – Це ельфійський котик.
- Але ж він такий гарнюній , він мені так подобається , - тролевина зазирнула тролеві в очі. – Він такий біленький , такий пухнастенький. Ну давай його зловимо.
- Та як же ми його зловимо ? – сердився троль. – Бач , він сидить у гамаку у Фантоса .
- Та так , разом із гамаком і захопимо , - простодушно запропонувала тролевина, – У гамачку і запечемо. Знаєш як він просмажиться. Котячі кісточкі ніііжненькі.Хрумкенькі.
- Дай, дай, дай мені його , - палко шепотіла тролевина на вухо троллю , не розтуляючи губ . Якби вона їх розтулила , то здійнявся б хтозна який шум.
- Я хочу його отримати.
- Це не наш кіт ,- відкручувався  спершу троль. – Це ельфійський кіт . Можна мучити своїх котів,  - переконував троль - а цей – кіт ельфів.
- Але ж він такий славний – біленький , пухнатенький! – ридала тролевина. – Він мені страх як потрібен!
- Давай його схопимо, помучимо і зжеремо. Навіть сліду не залишиться! – умовляла тролевина.
- А кісточки ? – не здавався троль.
- Із кісточками зжеремо, - наполягала  кохана.
Тролевина веселішала. Вона бачила , що троль їй поступається.
- Та як же ми його схопимо , - усе ще сподівався довести свою правоту троль. – Та як же ти його впіймаєш ?
Троль потроху починав сердитись. – Він же в гамаку.
- Авжеж , у гамаку, - раділа тролевина , - прямо в сітці. Він уже в сітці , дурненький тролю, вже запакований. Придатний до вживання.
- Хрумкенькі ? – піддавався троль.
- Ау, - казала тролевина, - Ти що – забув ?
- Ще й як просмажиться... Смачненький буде. Чорненький.
Троль подумав. І погодився з тролевиною. Відкрию секрет – тролі завжди погоджуються зі своїми тролевинами.

Глава 21 Донкі Кот потрапляє в халепу.


Донкі Кот тішився життям. Він розкинувся у гамаку і крутив у лапах бінокль .Донкі – білий і пухнастий то крутив бінокль у лапах, то приставляв до очей. Повсякчас виходило так , що коли він  дивився в бінокль , все що він бачив , не наближувалося , а віддалялося у сорок разів. Це був потужний бінокль.
Донкі Кот притуляв бінокль до очей , спостерігав зменшені й віддалені у сорок разів предмети і незадоволено відкидав бінокль убік.
Чудернацький же смак у того Фантоса , - гнівався Донкі Кот. Донкі Коту було по-справжньому гарно. Він сам був білий і пухнастий, і обстановка навколо була чудова , і Фантосів гамак виявився дуже зручним. І зрештою бінокль , котрий усе зменшував його не надто дратував . І те як він справився з завданням його тішило. Зваливши пошуки ельфів на Йошкіного Кота , Донкі Кот почувався прекрасно. (ПЕРЕБУВАВ У ПРЕКРАСНОМУ НАСТРОЇ).
Йому , Донкі , більше припало б до смаку якби бінокль скорочував відстань. Аби він , Донкі , міг краще розгледіти ну хоча б он тих кицюнь на даху , або отих – на дереві. Донкі так захопився спогляданням кицюньок – манюньок , що не помітив як до нього підкрадаються двоє Фантосових ворогів: троль Толь і тролевина Тіна.
      … І жодних поганих думок йому навіть на думку не спадало. Тому , коли маленькі ,але дужі руки троля вхопили Донкі Кота за лапи , затисли йому пащеку і придавили хвоста він був вражений.
Тролі напали на Донкі Кота і закотили його в гамак. Донкі Кот , перепрошую, від несподіванки закляк , і майже не чинив опору.
Дві глибокі подряпини на лобі тролевини й укушене вухо троля  можна до уваги не брати. Ах так , Донкі Кот іще встиг надкусити чийогось хвоста. Та позаяк тролі повсякчас , чуєте, повсякчас запевняють , що хвостів у тролей не буває, то на укушений хвіст ніхто не скаржився. А якщо ніхто не скаржився , значить нічого й не було. Тому я й пишу майже не чинив опору.
Троль тримав загорнутого в гамак Донкі Кота , а тролевина - я вам казав , що вона дурна ? – а тролевина намагалася вгризти бінокль.
Спитаєте чому ?
А чому його Фантос весь час крутив ? А потім Донкі Кот ? Може він їстівний?
Бінокль виявився твердим і несмачним. Скельця небезпечно виблискували.Тролевина злякалася і відкинула його вбік.
Отже ,незаслужене дозвілля Донкі Кота тривало не надто довго.
Ось він ніжиться у сонячному промінні . І ось Донкі Кот , сповитий у гамак несеться під пахвою у троля невідомо куди.
А далі ?
Як ви гадаєте , чи багато місцинок на Поперечці , де можна розвести багаття , щоб запекти на ньому ельфійського кота.


Глава 22 Ельфи вирушають на допомогу.


- Так , - сказав Вільний ельф Любанек. – А хто відсутній ?
- Нема кота. Нового члена нашої команди , білого й пухнастого Донкі Кота.
- Ого , - сказав Любанек , потягуючись, - Але ж він мені й потрібен.
- Не зрозумів , - зізнався Домашек. – Я гадав , що ти збираєш ельфів аби щось їм повідомити.
- Так воно й є, - кивнув Любанек. Для того, щоб повідомити вам дещо. Але  це дещо саме й стосується ваших котів.Донкі Кота і Йошкіного Кота.
Йошкін Кот , навчений життям, зміряв Любанека підозріливим поглядом і посунувся подалі від пластинчастого.
Очі у ельфів з Поперечки заблищали. Усім стало цікаво навіщо Любанеку знадобилися коти і звідки він про них дізнався.
- У нас сталася велика неприємність ,- вів далі Любанек, - ми загубили октаву Заболотечка. Чули про ельфів із Заболотечка ?
- Авжеж, чули . Звісно, чули, - загомоніли ельфи.
Заболотечко всі знали.  Заболотечко знаходилося зовсім близько  від Поперечки.
- Там маленьким Старшим ельфом Дон Ді, - промурмотів Домашек.
- Там ельфочка Мішель, там ельф  Фанкі. Там ельфочки Рена і Ляна, - згадували ельфи.
- Сольді й Сінгл , - вигукнув Фантос. – Я нещодавно отримав від Сольді та Сінгла листівку . На позаторішній Новий рік.
- Сольді та Сінгл дружать. Вони завжди разом. Вони чудові.
- Стоп! – обірвав викрики ельфів маленький Старший ельф Домашек.
Він наводив лад. Ельфи замовкли. Любанек схвально подивився на Домашека й посміхнувся.
- І який же зв”язок між Заболотечком , - звернувся Домашек до Любанека , - і нашими котами ?
- Справа в тому , - сказав Вільний ельф Любанек , - Що ми загубили Заболотечко . Чи то на нього опустився туман, чи то над Заболотечком пройшов метеоритний дощ , але Заболотечко зникло разом із ельфами.
- Як таке може трапитися ? – не повірив Домашек.
- Таке буває, - заспокоїв його Вільний ельф Любанек . – Нічого особливого. Найвірогідніше , що із Заболотечком та його жителями нічого не сталося . Просто ми упустили їх із виду. Таке буває , хоча й рідко.
- А можна їх відшукати ? – закричали Лямба, Ляпка і Лякса.
Вони були стривожені й тому їхні голоси звучали незлагоджено .
- А що як ми не знайдемо Донкі Кота ? – стривожилася Ляпка. Від хвилювання косички у неї стали сторчака.
- Не каркай, - невдоволено сказав Рембік.
Та не встиг Рембік зробити Ляпці зауваження як у дворі почулося соковите й гучне:
- Кар-р-р! Кар-р-р!
- Хто там ? Що трапилося ? – висунувся у вікно Домашек.
Усі примовкли , щоб краще чути.Але все одно ніхто не міг нічого розібрати у воронячому бурмотінні. Домашек уважно вислухав ворону .Потім ляснув у долоні й промовив : - Хоп!
Ворона полетіла геть.
Домашек зачинив вікно і повернувся до ельфів.
- Значить так , - сказав він. – Прилітала ворона.
Лякса хіхікнула.
Домашек подивився на Ляксу і почухав носа.
- Прилітала ворона , - знову почав він.
Лямба та Ляпка почали гучно осмикувати Ляксу.
Домашек знову замовк.
- Та тихо ви , -  цитькнув Фантос до трійнят.
- Ворона прилітала , - повів спочатку Домашек і подивився на Ляксу. Лякса затисла долонькою рота.
- Ворона сказала , - нарешті оголосив Домашек, - що троль і тролевина напали на ельфійського кота Донкі , коли він лежав у гамаку у Фантоса.
- Що-о-о?!! – загорлав Фантос. – У моєму гамаку ?!!
    - Куди кінь з копитом , туди й кіт з хвостом! – зареготала Ляпка.
Домашек подивився на Ляксу. Лякса  з усіх сил стискала губи і вказувала пальчиком на Фантоса.
Фантос розмахував кулаками:
- Та я йому!
Любанек поворушив пальцями і слова застрягли у Фантоса в горлі.
- Говори , Домашеку, - сказав Любанек.
Домашек продовжував :
- Троль і тролевина захопили Донкі Кота разом із гамаком і понесли його  підсмажувати.
На Фантосовому обличчі легко читалося все , що він не міг вимовити :”Ну ось, мій улюблений гамак!”
- Треба мерщій рятувати Донкі Кота ! – закричала Лякса , відриваючи долоньку від вуст і тут же злякано покосилася на  Любанека. Але Любанек не збирався більше нікому затикати рота. Більше того , він зняв закляття з Фантоса. Фантос не образився на Любанека , він усе розумів. Він закричав :
- Мерщій рятувати Донкі Кота ! А потім Заболотечко !

- Гайда!
- Вперед!
Закричали ельфи , а Фантос тихенько додав : - І гамак.
  Ельфи страшенно хвилювалися.
- Заболотечко можна відшукати , - заспокоїв присутніх Вільний ельф Любанек. – Заради цього я до вас і прибув. Старші ельфи з Ельфелевої вежі подивилися у книги й з”ясували , що знайти октаву маленьких ельфів , котра зникла ,можна за допомогою ельфійських котів. На щастя , нам відомо , що у ельфів з Заболотечка також є кіт – рудий. Наші книги, зібрані у Ельфелевій вежі , кажуть, що чорний , білий і рудий коти(якщо вони ельфійські) неодмінно зберуться разом, варто лише двом із них дати  путній наказ.
- Дізнавшись про це , ми подивилися у котрій ельфійській общині є коти. І ось я у вас.
- Хоп! – сказав Фантос. – То наші коти можуть відшукати Заболотечко ?
- Не Заболотечко , а рудого кота. А рудий кіт мешкає в Заболотечку. Ваші коти знайдуть рудого кота , а ми знайдемо Заболотечко.
- А як звуть рудого кота ? – закричала Лякса.
- А скільки йому років ?
- - закричала Ляпка.
А Лямба образилася :
- Наші котики підуть шукати ельфів ,що загубилися , а ми тут лишимося ? Так нечесно! Ми теж хочемо шукати Заболотечко !
- Теж хочемо ! – закричала Ляпка.
- Теж хочемо ! – закричала Лякса.
І решта ельфів теж закричала , що хоче шукати Заболотечко.
- Тихо,тихо, - підняв руки Любанек, - тихо, ельфи! Насамперед нам треба знайти Донкі Кота, чи не так ?
- Так ! – кивнув Домашек і подивився на ельфів.
- Можна ми всі підемо на пошуки ?
Любанек знизав плечима.
- А коли знайдемо Донкі Кота , негайно подамося шукати ельфів із Заболотечка ! – загукали Лямба, Ляпка і Лякса. Їм не терпілося врятувати якнайбільше народу.
- Полетіли , - скомандував Фантос.
- Хвилиночку , - засумнівався Домашек. – А Йошкін Кот ?
Ельфи перезирнулися , а Сольвейг вже діставала свій прозорий конвертик. Йошкін Кот зітхнув і поплентав до Сольвейг.
Пластинчастий притулився до Сіми. Він теж не любив літати.
Незабаром вся юрба вилетіла з Будиночку.


*** Глава 23 Злочинців знайдено!




Ельфи розлетілися в різні боки. Втім це не мало жодного значення. Адже тому хто першим побачить тролей із Донкі Котом, чи почує про них щось достовірне, досить буде випустити ракету над потрібним місцем , щоб решта ельфів дізналися куди слід поквапитися. Домашек летів строго на північ, Лямба, Ляпка і Лякса летіли на південь, Рембік на схід, а Фантос – на захід. Саме на заході знаходилися його гай , його спортивний майданчик,його гамак. Фантос сам хотів оглянути місце злочину.Фантос хотів сам знайти порушників і врятувати кота. Фантос був разлючений.Любанек полетів із Фантосом. Сіма з Синюшником, Сольвейг і Міляга летіли на південний захід , на північний схід  і на північний захід , а на південному сході обіцяв подивитися Любанек.Він заспокоїв ельфів і сказав , що всюди встигне. Авжеж. Він же був Вільним ельфом.Любанек умів шукати. Розшук і був головним заняттям Вільного ельфа Любанека.
Усіх перерахували ?
Усі полетіли?
Усі полетіли – навіть Йошкін Кот.
Ельфи летіли низенько , уважно оглядаючи Поперечку.Рембік ясна річ летів у свій бік. Туди , де річка – на – Поперечці робила  петлю.Де знаходився його улюблений вир і безліч знайомих жаб та пуголовків.
А між тим , троль із тролевиною , тримаючи під пахвою Донкі Кота , що відчайдушно звивався, чапали у своє житло. І хоча всі знали, що котика  захопили троль і тролевина , усім хуліганам з Поперечки могло перепасти на горіхи. За компанію. Я б порадив сховатися навіть Ельфірі. Щоправда вона б не почула мою пораду. Вона наїлася чорниць і міцно спала під трояндовим кущем. Вона вважала, що спати під трояндовим кущем дуже круто.
Ну а тепер з”їмо наші банани та повернемося до наших баранів. Точніше до безталанного білого кота Донкі. Троль Толь і тролевина Тіна ще не знали, що ельфи почали пошуки свого кота. Ельфійського кота. А ви знаєте , куди бігли троль із тролевиною? Додому. Напевне ніхто в світі не знає , де мешкають тролі. Де їхній дім. Будь-хто , зустрівши тролей , старається їх не помітити. Та й справді , що хорошого у знайомстві із тролем ? Це незручне й невигідне знайомство. Невигідне й незручне. І якщо хто-небудь удень зустрічається з тролями , то відводить очі й відходить з дороги. І вже більше того нікому не спадає на думку цікавитися звідки вони беруться і куди діваються.
Між тим  троль і тролевина мали й власний дім і власних троленят і навіть власних домашніх тварин . Тож саме туди – у свій дім і поспішали зараз тролевина Тіна з котом під пахвою і зі своїм тролем Толем.
Так хто здогадається – де знаходиться дім тролей ? На землі, під землею, на воді , під водою чи може в повітрі ? Ясна річ , що не в повітрі. Бо якби дім тролів знаходився в повітрі , то вони обов”язково вміли б літати. А якби вони вміли літати – то неодмінно заганяли б усіх горобців на Поперечці.
Між тим горобців на Поперечці  літала сила-силенна. Незліченна кількість.
Якби тролі мешкали в воді , то їх неодмінно б зустрів Рембік. А Рембік не дозволив би тролю й тролевині бешкетувати. Це вже точно. У Рембіка навіть річковий нільський крокодил ходив як по шнурочку. Так де крокодил, а де тролі!
Отже не в повітрі й не в воді , правильно ?Лишається на землі і під землею.
Проте якби житло тролів знаходилося на поверхні землі, тоді б про нього  знала Ельфіра. Ельфіра тролів не любила і не боялася. Вона не відводила погляд, коли тролі траплялися їй на очі. Якби троляче житло стояло на землі ,то Ельфіра  кожного ранку гукала  б їм з-за паркану :
- Зараз буде трішечки боляче !
Так ?
Отже все ясно – тролі мешкали під землею. У старому овочесховищі.
Овочесховище -
Добра родовище.
Дуже мило
Коли все погнило.
У якому напрямку воно знаходилося – на півдні , на півночі , на заході чи на сході – це їх анітрохи не займало. Вони може взагалі не знали усих тих  премудростей. У тролей розігрався апетит і текла слина. Троль Толь уже вважав , що спекти й зжерти білого й пухнастого кота – дуже чудова ідея. А дім їх знаходився вже неподалік.Йти до нього лишалося максимум п”ять хвилин.П”ять хвилин до будинку тролів і п”ятнадцять , ну не більше ніж двадцять п”ять хвилин  , щоб наламати дров і розвести багаття. Донкі Кота гнітило погане передчуття. Він відчайдушно борсався і надія покидала його останньою.
Було сухо і сонячно. І дуже ясно.
Ясно – так ? Усе ясно тролю й тролевині , все ясно Донкі Коту.
Усе було ясно , аж поки на них згори не впала тінь. Поки грізний голос згори не загримів із ясного неба :
- Так ось де ви , розбишаки!


Домашек летів над Поперечкою , зазираючи під кожний грибок і в кожний іграшковий будиночок. Ну а в кущики він запускав лоскітну хвилю, котра лоскотала усіх хто там ховався. Усіх без винятку. І всі , без винятку , хто знаходився у кущиках, вискакували звідти , заходячись від реготу, не в змозі витримати лоскоту.І зайчики , і різноманітні пташки . і комахи, коротше всі , кому треба було сховатися і скоротати часок.
Певно що розлякуючи цих тваринок , Домашек чинив жорстоко, він це розумів. Але у нього бракувало часу , треба було чимшвидше рятувати ельфів із октави Заболотечка.Треба було якнайшвидше зупинити троля й тролевину і негайно рятувати Донкі Кота .
Домашек летів низенько, виглядав Донкі Кота і милувався Поперечкою. Поперечка , жива , рідна дуже подобалася Домашеку. І він трішечки жалів себе. Адже  кожен ельф мав можливість щодня блукати Поперечкою, спілкуватися з її мешканцями, дружити та гратися. Тільки він – маленький Старший ельф Домашек мусив майже постійно перебувати в Будиночку ельфів біля Чаші Щастя. Знаходитись у Будиночку й навчатися.Неймовірно рідко йому вдавалося вийти погуляти.Тож хоч зараз він не гуляв , однаково насолоджуватися Поперечкою було дуже приємно...
Але коли з-під куща вискочила заспана й розпатлана , з зеленкуватою пикою,Ельфіра , Домашек мусив піднятися вище.Ельфіра так розгнівалась , що не перебирала вислови .Ельфіра побачила Домашека і заходилася його клясти.
Домашек піднявся ще вище , проте й там було чути.Тоді Домашек полетів швидше, але Ельфіра по горбах та купинах кинулася його наздоганяти.Вона хотіла його збити – як та машина в бойовику , котра збила , чесне слово,  гелікоптера.
Домашек мчав високо в повітрі , Ельфіра мчала внизу ,лаючи Домашека і сама не помітила , як щосили врізалася  у пузо тролевини Тіни.
- Ой , - зойкнула тролевина Тіна , котра не чекала нападу. А троль запхав гамак із котом за пояс і наготував кийка.
Спитайте мене – чому він із самого початку не скористався тим кийком щоб втихомирити Донкі Кота ? Тому , що йому бракувало розуму. Це був троль , а не який-небудь відмінник із  7-А наприклад.
Тролевина зашипіла, а троль почав розмахувати руками, розкручувати палицю. Ельфіра , котрій також дісталося , перенесла, на деякий час звичайно, свій гнів із Домашека на тролей.
- Зараз буде трішечки боляче , - прошипіла Ельфіра.
Тролі стали спина до спини. Ельфіра і тролі почали крутитися обличчями один до одного то повторюючи орбіту Меркурія , то – орбіту Марса.
Домашек нечутно спікірував і вихопив у троля з-за пояса Донкі Кота.
Саме цієї миті Ельфіра напала на тролів. Здійнявся свист , виск та писк – одночасно.
Домашек хоча й любив порядок , цього разу до бійки втручатися не став. Він страшенно квапився.

Глава 25 На пошуки Заболотечка.

Домашек випустив сигнальну ракету і незабаром до нього підтяглася решта ельфів.Вони кружляли в небі , неначе кольорові плями, випромінюючи пухнасте світло. Десять ельфів , що літали над Поперечкою справляли чарівне враження.
Навіть тролі з Ельфірою припинили вовтузитись і дивилися на небо, на ельфів що ширяли в повітрі.Рідкісне й прекрасне видовище.
- Ау ! – зрадів Вільний ельф Любанек .Він прилетів одним із перших, - Знайшовся ?
- Знайшовся , - відповів Домашек, виплутуючи кота з гамака прямо в повітрі.Той іще повітряний атракціон.
- Усе . – сказав Любанек. – Треба вирушати звідси. Я щойно отримав повідомлення з Ельфелевої вежі.Вони кажуть , що насувається якийсь розлом. Цей розлом може взагалі поглинути Заболотечко.Тобто Заболотечко може зникнути назавжди.Нам слід якнайшвидше рушати.
- Ми з тобою!! – закричали ельфи.
Любанек почухав потилицю.
- Гаразд, - погодився він. – Візьму всіх. Усі заслуговують.
- Я лишаюся , - сумно відмовився Домашек. – Я мушу охороняти Чашу Щастя.
- Давай візьмемо її з собою ! – закричали Лямба , Ляпка і Лякса.
- А Поперечка ? – не погодився Домашек. – Хіба Поперечку можна залишити без нагляду ?
- Добре, - сказав Любанек - Вільний ельф. – З твоїми ельфами й котами все буде в порядку.Тільки-но коти знайдуть Заболотечко, я негайно відішлю ельфів на Поперечку.
- А погуляти ? – розчаровано спитав Міляга.
- Насамеред треба  знайти Заболотечко , - строго подивився на нього Любанек.
Ніхто не заперечував.
Троль, тролевина й Ельфіра , стояли внизу , порозкривавши роти.
- А чи далеко нам летіти ? – поцікавилася Сіма. – Мені через дві години Синю годувати.
- За дві години доберемося, - заспокоїв її Любанек і поглянув на годинника.
- Досить розмов, нам пора.
Ельфи полетіли вслід за Любанеком шукати Заболотечко, доки не стряслася біда.