(Дiалог душi i духа)
І буде день, і буде дощ,
І знову плакатиме небо.
І вкотре ніч сховає щось,
І буде ранок знов без тебе...
Чого так сумно на душi
I на частини серце рветься?
Як зрозумiти це менi?
I хвиля пiд ногами б’ється?
В калюжі - збайдужілий я
Дивлюсь на втомленого себе...
Десь ледь шепочуться поля
З насупленим холодним небом.
Свiтанок зиркає в пiтьмi,
I мiсяць спочивати хоче,
А я сижу i весь в журбi,
I на лицi - засохшi сльози...
І знов вогонь, чи, радше, дим.
Я не горю - я просто тлію.
Й густий окутує туман
Крихку, знесилену надію.
Мабуть хтось плаче в темнотi,
Живим вогнем горить все тiло,
I де подiтися менi,
Зробити так, щоб все не снилось?
І тіло полум'ям взялось
Себе караючи за себе...
І буде день, і буде дощ,
І буде ранок... та без мене...
Було ж кохання, вже було,-
Сухим багаттям ми горiли,
Пiзнiше вуглинками жило.
Кiнець кiнцем вiд часу стлiло.
Буде день
© Copyright: Аркадий Ильчук, 2009
Свидетельство о публикации №109042407152
Свидетельство о публикации №109042407152
Рецензии