И. Бродский Письма римскому другу. - Укр. перевод

Скоро осінь. В морі вітер хвилі струже.
Скоро жовтий лист на клені затріпоче.
Зміна фарб оцих зворушливіша, друже,
ніж нове вбрання на постаті дівочій.

Що ж, краса існує в світі й поза тілом.
І її в обійми взяти був би радий.
Але білий світ - не шкіри смужка біла:
неможливі тут ні пестощі, ні зрада.

_________

Посилаю тобі, Постуме, ці книги.
Що в столиці? Як там цезар? Чрево тішить?
Або знов плете-розплутує інтриги?
Цих двох справ наш Рим ніколи не облишить.

Самота і ніч. Направлю гніт в олії.
Стовп комах гуде-товчеться в плямі світла.
Є свої між ними цезарі, повії, - .
як їм всім ця товканина не обридла?
_______

Тут є цвинтар. Спить на ньому перс-торгівець,
що робив всі справи тихо й блискавично.
Так і вмер. З одного боку, він – щасливець,
але дому вже не бачитиме вічно.

Інший напис прикраша кремезну брилу:
“Найхоробрішому з левів легіону”.
Смерть з ним поряд йшла, а старцем ліг в могилу.
Тож і тут нашкодив виняток закону.
________

Кажуть люди: мало глузду – горя мало.
Але й дурень чує щем чужого горя.
Якщо жити вже в Імперії припало,-
обирай глуху провінцію край моря.

Тут спасешся від хвали і від наруги.
Не вклонятися нікому – це блаженство.
Кажеш, друже, всі намісники – злодюги?
Хай крадуть, - аби не впали в людожерство.
______

Дощ, гетеро! Зустрічай! Чого б хотіла?
Якщо срібла, то тоді не буде втіхи.
Брати гроші з покриваючого тіла, –
все одно, що вимагати сніп у стріхи.

Протікаю, кажеш ти? А де ж калюжа?
Я, здається, ще надійний дах для хати.
От знайдеш собі колись палкого мужа,
причаруєш, – він і буде протікати.
_______

Вже пройшли ми, друже, більше половини.
Вчора скіф один сказав – як вцілив з лука:
“Не дивись назад, бо там самі руїни”.
Хоч і варварська, та правильна наука.

Був у горах. Зараз пораюсь з букетом.
Треба глек знайти, щоб їм води набрати.
Як там в Лівії, мій Постуме, чи де там?
Ох, коли вже нам набридне воювати!
________

Пам’ятаєш, у намісника сестриця?
Худорлява, але з повними ногами.
Ти колись ще з нею спав. Вона вже жриця.
Жриця, Постуме, і знається з богами.

Сливи, хліб і глек вина – що друзям треба?
Приїжджай, – побачить Рим моє подвір’я.
Приготую тобі постіль просто неба,
і повідаю, як звуться тут  сузір'я.
________

Скоро, Постуме, твій друг, що світлу радий
був завжди, – у вічну ніч впливе на ліжку.
В головах візьми все те, що заощадив.
На погреб, гадаю, вистачить, ще й з лишком.

Прав тоді на вороній своїй кобилі
в дім гетер, що притулився до застави.
Дай їм грошей, – хай поплачуть, хоч би хвилю.
Сльози коштують дорожче, ніж забави.
_________

Лавр хвилюється, - аж кришиться на сонці.
Все навкруг: порожнє ложе, стіл, дерева,
шмат ряднини, припорошене віконце –
спить, занурене у світло полудневе.

Буйний Понт шумить за чорним валом піній.
В сяйві бризк – чиясь фелука біля мису.
На старій розсохлій лаві – Старший Пліній.
Спів дрозда лунає з гриви кипарису.

Переклад А.Секретарьова.



И. Бродский.

ПИСЬМА РИМСКОМУ ДРУГУ
              (Из Марциала)

                *

Нынче ветрено и волны с перехлестом.
   Скоро осень, все изменится в округе.
Смена красок этих трогательней, Постум,
   чем наряда перемены у подруги.

Дева тешит до известного предела -
   дальше локтя не пойдешь или колена.
Сколь же радостней прекрасное вне тела:
   ни объятье невозможно, ни измена!

                *

Посылаю тебе, Постум, эти книги
   Что в столице? Мягко стелют? Спать не жестко?
Как там Цезарь? Чем он занят? Все интриги?
   Все интриги, вероятно, да обжорство.

Я сижу в своем саду, горит светильник.
   Ни подруги, ни прислуги, ни знакомых.
Вместо слабых мира этого и сильных -
   лишь согласное гуденье насекомых.

                *

Здесь лежит купец из Азии. Толковым
   был купцом он - деловит, но незаметен.
Умер быстро: лихорадка. По торговым
   он делам сюда приплыл, а не за этим.

Рядом с ним - легионер, под грубым кварцем.
   Он в сражениях Империю прославил.
Столько раз могли убить! а умер старцем.
   Даже здесь не существует, Постум, правил.

                *

Пусть и вправду, Постум, курица не птица,
   но с куриными мозгами хватишь горя.
Если выпало в Империи родиться,
   лучше жить в глухой провинции у моря.

И от Цезаря далеко, и от вьюги.
   Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
Говоришь, что все наместники - ворюги?
   Но ворюга мне милей, чем кровопийца.

                *

Этот ливень переждать с тобой, гетера,
   я согласен, но давай-ка без торговли:
брать сестерций с покрывающего тела
   все равно, что дранку требовать у кровли.

Протекаю, говоришь? Но где же лужа?
   Чтобы лужу оставлял я, не бывало.
Вот найдешь себе какого-нибудь мужа,
   он и будет протекать на покрывало.

                *

Вот и прожили мы больше половины.
   Как сказал мне старый раб перед таверной:
"Мы, оглядываясь, видим лишь руины".
   Взгляд, конечно, очень варварский, но верный.

Был в горах. Сейчас вожусь с большим букетом.
   Разыщу большой кувшин, воды налью им...
Как там в Ливии, мой Постум,- или где там?
   Неужели до сих пор еще воюем?

                *

Помнишь, Постум, у наместника сестрица?
   Худощавая, но с полными ногами.
Ты с ней спал еще... Недавно стала жрица.
   Жрица, Постум, и общается с богами.

Приезжай, попьем вина, закусим хлебом.
   Или сливами. Расскажешь мне известья.
Постелю тебе в саду под чистым небом
   и скажу, как называются созвездья.

                *

Скоро, Постум, друг твой, любящий сложенье,
   долг свой давний вычитанию заплатит.
Забери из-под подушки сбереженья,
   там немного, но на похороны хватит.

Поезжай на вороной своей кобыле
   в дом гетер под городскую нашу стену.
Дай им цену, за которую любили,
   чтоб за ту же и оплакивали цену.

                *

Зелень лавра, доходящая до дрожи.
   Дверь распахнутая, пыльное оконце.
Стул покинутый, оставленное ложе.
   Ткань, впитавшая полуденное солнце.

Понт шумит за черной изгородью пиний.
   Чье-то судно с ветром борется у мыса.
На рассохшейся скамейке - Старший Плиний.
   Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.

Mарт 1972