Етюд
Тихо скриплять незачинені двері...
Це уже сталося, це вже було
Десь, у якійсь там загубленій ері!
Небо нахмарилось, пахне дощем,
З півночі тінню прийшла прохолода.
Знову усе, як завжди. День за днем
Мовчки тьмяніє життя позолота.
Скоро у місто прийде листопад,
Літо кудись непомітно тікає...
Як же я хочу вернутись назад -
в день, де мене вже ніхто не чекає!
04.08.2002
Свидетельство о публикации №109042402073