сто років самоти - й одна любов.
коли безумно серце калатає,
коли на видиху миттєвістю живеш -
й здається, що нема для тебе меж:
а серце - сонце, що встає за небокраєм.
сто років самоти, щоб ти прийшов.
випробування? кара? нагорода?
вже майже сім мільярдів на Землі -
і тільки одного тебе шукала.
сама, сама сміялась у дзеркалах,
вигадуючи обійми твої...
сто років самоти - й одна свобода.
саиотня й вільна - аж хотілось вити -
по-вовчи, заливаючись слізьми.
посеред людства - наче у пустелі.
безсонням приторочені до стелі
самотні думи, зіткані з пітьми...
сто років самоти... несила жити.
"у самоти немає майбуття".
та щоб не сталось - розквітають квіти
зірками новими з-під снігу навесні...
напевне, знадобилося мені
сто років самоти, щоб зрозуміти
найважливішу істину життя.
сто рок1в самоти
© Copyright: Мирослава Данканич, 2009
Свидетельство о публикации №109042102788
Свидетельство о публикации №109042102788
Рецензии