ср1бне

прочитаю твоє ім‘я у небеснім зорепаді,
відгадаю нашу правду серед тисячі «але» –
і замріюся в чарівнім золотистім листопаді,
і залишуся навічно, як миттєвість промине.

проголошу наше щастя непорушеним законом,
заквітчаю наші мрії едельвейсом в тихім сні –
бо коханням серце стигне, наливається, мов гроно,
і росте до тебе думка, наче квітка навесні.

ти не бійся, що замерзнеш, бо зима – це тільки спокій:
це не кара й не розлука, що нас губить в самоті.
потримай мене за руки... я лічу несмілі кроки...
почуття між нами сяють – неосяжні і прості.

перші промені рожеві розчинили наші вікна –
тихо й біло насвітанні... подивися, випав сніг!
наше щастя несміливе вже до нас потроху звикло:
сипле срібними зірками з піднебесся нам до ніг.


Рецензии